http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/1170 Thu, 09 Apr 2026 23:25:57 GMT 2026-04-09T23:25:57Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18333 Название: Система інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на радіаційно забруднених територіях Авторы: Каленська, В. П.; Kalenska, V. Аннотация: Дисертацію присвячено обґрунтуванню та удосконаленню теоретикометодичних засад і розробці практичних рекомендацій щодо формування системи інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на радіаційно забруднених територіях. У теоретичній частині дослідження визначено сутність та взаємозв'язок понять «інвестиції», «інвестиційне забезпечення», «інвестиційна діяльність», «інвестиційний процес», «інвестиційний розвиток» з акцентуванням на їх використання на мікрорівні (підприємства). Акцентовано увагу на необхідності розмежування «інвестиційного забезпечення» та «інвестиційного розвитку», що дозволило розглядати інвестиційне забезпечення як процес пошуку, залучення та використання інвестицій, а інвестиційний розвиток як тип або спосіб розвитку підприємства, його економічне зростання, що базується на систематичному залученні інвестицій та формує високу вартість бізнесу. Узагальнено наукові підходи до розгляду інвестиційного забезпечення як інструменту, процесу (дії), підсистеми та системи управління. Доведено ключове значення в межах інвестиційного забезпечення на підприємстві належить системності, що дозволило виокремити та надати визначення поняття системи інвестиційного забезпечення підприємства як сукупності взаємопов'язаних механізмів, процесів, інструментів та дій щодо залучення визначеного обсягу ресурсів, вибору пріоритетних напрямів інвестування, розробки та упровадження інвестиційної програми на основі оцінювання доцільності її реалізації та визначення інших позитивних ефектів для підприємства або середовища його функціонування. Зважаючи на змістовне наповнення авторського визначення та з урахування необхідності його екстраполяції у площину досліджень територій зі спеціальним режимом обмеження господарської діяльності, розроблено концептуальний підхід до формування системи інвестиційного забезпечення сільськогосподарського підприємств на радіаційно забруднених територіях, що ґрунтується на використанні методів стратегічного та інвестиційного аналізу і деталізації алгоритму побудови і корегування системи, де акцент робиться на стратегічному плануванні досягнення цілей інвестиційного забезпечення (з орієнтацією на специфічні принципи інвестування на радіаційно забруднених територіях) та розрахунку показників ефективності діяльності підприємства. Узагальнено ключові положення і розкрито особливості інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на радіаційно забруднених територіях, на основі чого сформовано перелік напрямів інвестування в їх діяльність з акцентом на практичні вимоги щодо здійснення господарської діяльності сільськогосподарськими підприємствами радіаційно забруднених територій (зменшення рівня радіоактивних речовин у готовій продукції). Окремо наведено варіанти розвитку сільських територій у регіонах радіаційного забруднення, де увага акцентується на максимальній варіативності, збільшенні інвестицій, розвитку соціально-економічної інфраструктури та диверсифікації підприємницької діяльності. В аналітичні частині дослідження проведено оцінку інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на радіаційно забруднених територіях, що дозволило виявити чинники погіршення інвестиційного клімату в сільському господарстві України та чинники, що впливають на інвестиційну привабливість сільськогосподарських підприємств Житомирської області (екологічні, економічні, науково-технічні, інфраструктурного забезпечення). Для дослідження трендів інвестиційної діяльності та ідентифікації проблем інвестиційного забезпечення, здійснено оцінювання факторів інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств на радіаційно забруднених територіях Житомирської області (Овруцький, Олевський, Новоград-Волинський, Народницький, Лугинський, Малинський, Коростенський, Ємільчинський, Хорошівський райони), а саме: структури земельних ресурсів; екологічного забруднення та природоохоронних заходів; експортної діяльності сільгосппідприємств; інституційного середовища; ліквідності; основних фондів; доходів та рентабельності; ефективності інвестицій; інвестиційної привабливості. Встановлено, що фінансування досліджуваних підприємств відбувається переважно за рахунок внутрішніх джерел – 89,0 %. Найбільш інтенсивно підприємства інвестували у заміну застарілого та зношеного обладнання та розширення виробництва сільськогосподарської продукції. Низька інтенсивність інвестування має місце у покращення екологічного стану продукції. Для деталізації ключових факторів інвестиційного забезпечення підприємств на радіаційно забруднених територій Житомирської області проведено кореляційний аналіз на макро- (підприємства галузі регіону – 116 підприємств) і мікрорівнях (5 підприємств, що обрані за обсягами реалізації продукції та представляють як рослинництво, так і тваринництво. Відтак, на процеси інвестування протягом досліджуваного періоду здійснювали прямий вплив такі фактори, як індекс сільськогосподарської продукції; валовий регіональний продукт; загальний обсяг відходів; обсяг роздрібного товарообороту підприємств; інституційне середовище; витрати на інновації; витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів. Акцентовано увагу, що ступінь впливу кожного із факторів відмінний за умов окремого суб'єкта господарювання, що обумовлено його внутрішнім середовищем. Сучасними трендами інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій Житомирської області слід вважати такі: підприємства мають значну потребу в інвестиційних ресурсах на тлі зниження прибутковості діяльності; акцент на внутрішні джерела фінансування та низька увага залученню інвестицій, у т. ч. за рахунок нових цифрових інструментів, знижує можливості для розвитку і негативно впливає на фінансово-господарську діяльність; більші за масштабами виробничогосподарської діяльності агровиробники залучають більші за обсягами інвестиції, що негативно впливає на малі та мікропідприємства; більшість підприємств здійснюють інвестиційну діяльність, але її розміри переважно не значні або мінімальні, що знижує можливості їх розвитку; у інвестиційній діяльності агровиробники роблять акцент на інвестиції у матеріальні активи та основний капітал, у той час як аутсайдерами за інвестиційними вкладеннями виступають інвестиції у землю та довгострокові біологічні активи тваринництва; інвестиційна діяльність збільшує диспропорції у розвитку сільського господарства області на користь рослинництва, що викликає додаткові труднощі для підприємств з радіаційно забруднених територій; агровиробники не в змозі залучити прямі іноземні інвестиції, що зменшує їх доступ до фінансових ресурсів; пасивність державних та місцевих владних інститутів негативно впливає на інвестиційну діяльність сільгоспвиробників радіаційно забруднених територій. Ключовими проблемами формування системи інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій є такі: відсутність виваженої державної підтримки та низькі обсяги державного фінансування; застаріла нормативно-правова база супроводження діяльності суб'єктів господарювання на територіях, що мають спеціальний режим у зв'язку з техногенною катастрофою; несприятливе інвестиційне середовище; застаріла інфраструктура та матеріально-технічна база; низький рівень рентабельності інвестицій; деградація ґрунтів та радіаційна і екологічна забрудненість територій; повільне упровадження технологічних інновацій малими підприємствами; недоступність кредитних ресурсів з огляду на низьку платоспроможність суб'єктів аграрного бізнесу. У рекомендаційній частині дослідження для встановлення зв'язку між інвестиційним забезпеченням та економічним розвитком сільськогосподарських підприємств на територіях радіаційного забруднення здійснено моделювання гештальтів онтологічної системи. Ураховуючи, що ключовими внутрішніми джерелами інвестування досліджуваних підприємств є прибуток та амортизаційний фонд, а зовнішнім – довгострокове кредитування, модель онтологічної системи інвестиційного забезпечення подано у вигляді відповідної функціональної залежності. Результати моделювання, з одного боку, свідчать про необхідність оновлення основних засобів, що є базисом для успішної фінансово-господарської діяльності суб'єктів аграрного бізнесу, а з іншого, позиціонують фінансовий лізинг як найбільш ефективний інвестиційний інструмент, що розширить можливості доступу до фінансових ресурсів малих підприємств та сприятиме створенню мережі обслуговуючих кооперативів. На основі проведеного кореляційно-регресійного аналізу встановлено залежність обсягу виробництва продукції сільськогосподарських підприємств на територіях радіаційного забруднення від позикових джерел інвестування. Встановлено, що збільшення на 1,0 % вартості фінансового лізингу або обсягу кредитування депозитними корпораціями, обсяг продукції збільшиться на 5,0 та 11,0 %, відповідно. Збільшенням обсягу кредитів кредитних спілок на 1,0 % призведе до збільшення обсягу продукції лише на 3,0 %. Розроблено пропозиції щодо удосконалення управління інвестиційним забезпеченням сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій, розкрито об'єкти управління, а також механізми формування системи менеджменту. Сформовано концептуальну модель, що виокремлює два блоки управлінських заходів: а) для залучення інвестиційного капіталу (управління фінансовим та економічним станом; організаційне управління; управління персоналом) та б) для підвищення реальної ринкової вартості підприємства (управління виробництвом; управління маркетингом і логістикою; управління іміджем; інноваційне управління). Механізми активізації інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств базуються на формулюванні мети, цілей та завдань, визначенні пріоритетних напрямів залучення інвестицій державою та сільгоспвиробниками радіаційно забруднених територій, а також на побудові і функціонуванні регіональних аграрних кластерів, до яких включено суб'єктів аграрного ринку (постачальників, агровиробників, інститути інфраструктури, споживачів, інвесторів, науково-дослідні установи, асоціацію агропромислових підприємств області тощо). Обґрунтовано, що сформована схема взаємозв'язків у інтеграційному кластерному об'єднанні регіону та багатокомпонентна модель кредитної взаємодії фінансовострахових інституцій, інвесторів та підприємств аграрної галузі, сприятимуть підвищенню ефективності функціонування системи інвестиційного забезпечення на радіаційно забруднених територіях. Обґрунтовано, що низька інвестиційна активність сільськогосподарських підприємств радіаційно забруднених територій пов'язана, у т. ч., із недостатнім обсягом інвестицій з боку держави, її підтримки у створенні сприятливого інвестиційного середовища для залучення іноземних та вітчизняних джерел інвестиційних ресурсів, гарантування законодавчої захищеності іноземного капіталу. Першочерговими кроками з боку держави мають стати: формування стабільної нормативноправової бази у сфері інвестиційної діяльності; упровадження соціально орієнтованої, екологічної, фінансової та податкової політики щодо функціонування підприємств на радіаційно забруднених територіях; формування стратегії розвитку сільського господарства в зоні радіаційного забруднення, в рамках якої проєктування програми розвитку інвестиційного забезпечення суб'єктів аграрного бізнесу з детальним планом її реалізації; створення ефективного механізму стимулювання розвитку ринкової інфраструктури; законодавче врегулювання земельних відносин, особливо у напрямі пріоритетності права на придбання радіоактивно забруднених земель сільськогосподарського призначення; розвиток страхування інвестиційних ризиків шляхом створення земельних банків та іпотечного кредитування; спрощення системи оподаткування та пільгового кредитування, підтримка лізингу; розвиток інформаційно-консультативного забезпечення. Наголошено на необхідності розробки та запровадження програми інвестиційно-інноваційного розвитку сільськогосподарських підприємств на радіаційно забруднених територіях Житомирської області та наведено її складові. У межах розробки та реалізації програми запропоновано реформування інфраструктури аграрних підприємств на рівні регіону, а також розроблена інноваційна інфраструктура сприяння інвестуванню та розвитку аграрного бізнесу.; The thesis is devoted to investigation and improvement of theoretical and methodological foundations and development of practical recommendations regarding the formation of the system of investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas. The theoretical part of the research provides the definition of the essence and interrelation of the concepts «investment», «investment support», «investment activity», «investment process», «investment development», their use at the microlevel (enterprises) being emphasized. The need to distinguish between «investment support» and «investment development» is highlighted. This made it possible to consider investment support as a process of looking for, attracting and using investment, while investment development is interpreted as a type or way of enterprise development, its economic growth based on systematic attraction of investment; and investment development forms a high value of the business. Scientific approaches to the consideration of investment support as a tool, process (action), subsystem and management system have been generalized. The crucial significance of consistency within the investment support at an enterprise has been proved. This made it possible to single out and define the concept of the investment support system of an enterprise as a set of interconnected mechanisms, processes, tools and actions that are used to attract a certain amount of resources, select priority areas of investment, develop and implement an investment program based on the assessment of the feasibility of its implementation and determination of other positive effects for the enterprise or the environment, in which it operates. Given the content of the author's definition and taking into account the need for its extrapolation into the plane of investigation of areas with a special regime of restriction of economic activity, a conceptual approach to the formation of the system of investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas has been developed. It is based on the use of methods of strategic and investment analysis and detailing the algorithm for building and adjusting the system. The emphasis is on strategic planning aimed at achievement of investment goals (focused on specific principles of investment in radioactively contaminated areas) and on the calculation of performance indicators of the enterprise. The key provisions have been summarized and the features of investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas have been highlighted. On this basis, the list of investment areas has been formed with the emphasis on practical requirements for economic activity conducted by agricultural enterprises in radioactively contaminated areas (reduction of the content of radioactive substances in finished products). Additionally, options for the development of rural areas in the radioactively contaminated areas have been described; the emphasis is on maximum variability, increased investment, development of socioeconomic infrastructure, and diversification of business activities. The analytical part of the research deals with the assessment of the investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas. The assessment made it possible to reveal factors of deterioration of the investment climate in agriculture of Ukraine and factors that affect the investment attractiveness of agricultural enterprises in Zhytomyr oblast (environmental, economic, scientific and technical, infrastructure support). In order to study the trends in investment activity and identify problems of investment support, the factors of investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas of Zhytomyr oblast (Ovruch, Olevsk, Novohrad-Volynskyi, Narodychi, Luhyny, Malyn, Korosten, Yemilchyno and Khoroshiv raions) have been assessed. These factors include land resources profile, environmental pollution and environmental protection measures, export activity of agricultural enterprises, institutional environment, liquidity, fixed assets, income and profitability, investment efficiency, investment attractiveness. It has been found that the funding of the enterprises under investigation is mainly at the expense of internal sources – 89.0%. The enterprises invested most intensively in the replacement of obsolete and worn-out equipment and the expansion of agricultural production. Low investment intensity was observed in the field of improving the environmental condition of products. To specify the key factors of investment support of enterprises in radioactively contaminated areas of Zhytomyr oblast, a correlation analysis was conducted at the macro (enterprises of the region operating in the industry – 116 enterprises) and micro levels (5 enterprises that are engaged both in animal husbandry and crop production that have been selected according to the volume of sales). Thus, the investment processes during the period under investigation were directly influenced by a number of factors, namely the index of agricultural products, gross regional product, total amount of waste, retail sales volume, institutional environment, costs of innovation, costs of protection and sustainable use of natural resources. It has been highlighted that the degree of influence of each of the factors is different for each individual business entity due to its internal environment. The current trends in investment activity of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas of Zhytomyr oblast are the following: enterprises have a considerable need for investment resources against the backdrop of declining profitability; emphasis on domestic sources of funding and low attention to attracting investment, including through new digital tools, reduces opportunities for development and has a negative impact on financial and economic activity; agricultural producers that conduct large-scale production and economic activities attract more investments, which negatively affects small and micro enterprises; most enterprises carry out investment activity, but mostly it is not significant or minimal, which reduces the opportunities for their development; in the course of investment activity, agricultural producers focus on investment in tangible assets and fixed capital, while investment in land and long-term biological assets of livestock are outsiders; investment activity increases disparities in the development of agriculture in the region in favour of crop production, which causes additional difficulties for enterprises from radioactively contaminated areas; agricultural producers are unable to attract foreign direct investment, which reduces their access to financial resources; the inactivity of state and local government institutions has a negative impact on the investment activities of farmers in radioactively contaminated areas. The key problems in the formation of the system of investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas are the lack of balanced state support and low amounts of state funding, outdated regulatory framework for supporting the activities of economic entities in the areas that have a special regime in connection with a man-made disaster, unfavourable investment environment, obsolete infrastructure and facilities, low level of return on investment, soil degradation, radiation and environmental pollution of the territories, slow introduction of technological innovations by small enterprises, unavailability of credit resources due to the low solvency of agricultural business entities. The recommendation part of the research provides modelling of the gestalts of the ontological system in order to establish the relationship between investment support and economic development of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas. The model of the ontological system of investment support has been presented in the form of the corresponding functional dependence taking into account that the key internal sources of investment of the enterprises under investigation are profit and depreciation fund, and external source is long-term lending. On the one hand, the results of modelling indicate the need to update fixed assets, which is the basis for successful financial and economic activity of agricultural business. On the other hand, financial leasing is considered to be the most effective investment tool that will expand access of small enterprises to financial resources and will promote the creation of a network of service cooperatives. The correlation-regression analysis has been conducted. On its basis, the dependence of the output of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas on borrowed sources of investment has been established. It has been found that as the value of financial leasing or the volume of lending by depository corporations increases by 1.0%, the output increases by 5.0 and 11.0%, respectively. An increase in the volume of loans from credit unions by 1.0% will increase the output by only 3.0%. Proposals for improving the management of investment support of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas have been developed; management facilities and mechanisms for the formation of a management system have been outlined. A conceptual model has been formed that distinguishes two blocks of management measures: a) to attract investment capital (financial and economic management; organizational management; personnel management); b) to increase the real market value of the enterprise (image management; production management; marketing and logistics management; innovation management). Mechanisms for intensification of the investment activities of agricultural enterprises are based on setting the goals, objectives and tasks, determining priority areas for investment by the state and farmers in radioactively contaminated areas, as well as on the construction and operation of regional agricultural clusters, which include agricultural market entities (suppliers, agricultural producers, institutions of infrastructure, consumers, investors, research and development institutions, the association of agro-industrial enterprises of the region, etc.). It has been substantiated that the established scheme of interrelations in the integration cluster association of the region and the multicomponent model of credit interaction of financial and insurance institutions, investors and agricultural enterprises will contribute to the increase in the efficiency of the investment system in radioactively contaminated areas. It has been substantiated that low investment activity of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas is also associated with insufficient volume of investments from the state, its support in creation of a favourable investment environment that would attract foreign and domestic sources of investment resources, guarantee the legislative protection of foreign capital. The priority steps on the part of the state should be the following: the formation of a stable regulatory framework in the field of investment activities; introduction of socially oriented, environmental, financial and tax policy on the functioning of enterprises in radioactively contaminated areas; formation of a strategy for the development of agriculture in radioactively contaminated areas, which should involve the design of a program for the development of investment support of agricultural business with a detailed plan for its implementation; creation of an effective mechanism to stimulate the development of market infrastructure; legislative regulation of land relations, especially the priority of the right to acquire radioactively contaminated agricultural land; development of insurance of investment risk through the creation of land banks and mortgage lending; simplification of the system of taxation and preferential loans, support of leasing; development of information and consulting support. The need to develop and implement a program of investment and innovation development of agricultural enterprises in radioactively contaminated areas of Zhytomyr oblast has been emphasized; its components have been specified. Within the framework of the development and implementation of the program, it is proposed to reform the infrastructure of agricultural enterprises at the regional level, as well as to introduce an innovative infrastructure to promote investment and development of agricultural business. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18333 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18331 Название: Розвиток вертикально інтегрованих структур аграрного бізнесу в умовах глобалізації Авторы: Левківський, Є. В.; Levkivskyi, Ye. Аннотация: Дисертацію присвячено комплексному науковому дослідженню теоретикометодичних підходів та розробці і обґрунтуванню перспективних напрямів вертикальної інтеграції в аграрному секторі економіки України під впливом глобалізаційних процесів. В теоретичній частині дисертації знайшли відображення історичні витоки вертикальної інтеграції за період від «зеленої революції» до початку ХХІ ст., тобто епохи продуктивного сільського господарства з високим рівнем індустріалізації, міжгалузевої інтеграції та світового визнання його ролі як життєзабезпечуючої галузі. Встановлено, що в результаті поглиблення ринкових відносин та трансформаційних змін внаслідок інтенсифікації аграрного виробництва склалася висококонкурентне середовище для формування системи вертикальних зав'язків між процесами виробництва, переробки та реалізації, що слугувало виникненню багатьох теорій розвитку вертикальної інтеграції. Відображені еволюційні особливості становлення різного роду теорій щодо наповнення змісту, змін форм, переваг та недоліків вертикальної інтеграції в країнах світу. Під впливом розширення ринкових відносин і промислової індустріалізації, вертикально інтегровані структури стають все більш затребуваними з позиції збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва, а отже потребують повнішого наукового теоретично-прикладного дослідження механізмів їх дії та економічної вигоди. Узагальнення теоретичних підходів до процесів вертикальної інтеграції дозволило більш глибоко з'ясувати сутність та структуру інтеграційних зав'язків, які характерні для більшості галузей економіки. Враховуючи основні положення та механізми здійснення інтеграційних процесів, різноманіття підходів вітчизняних та зарубіжних науковців, специфічні особливості інтеграційних структур в сфері бізнесу, сформовано позицію щодо визначення категорії «вертикальна інтеграція» в аграрному бізнесі. Зокрема, вертикальна інтеграція представлена як механізм, в якому ланцюжок поставок належить певній компанії, а кожен учасник цього ланцюжка виробляє інший продукт або специфічну для ринку послугу. Таким чином, формується різнорідний товарний асортимент для задоволення загальної потреби споживачів та попиту світового ринку. Розвиток та щільність інтеграційних зв'язків в різних сферах, а також життєдіяльність інтегрованої структури, забезпечуються завдяки притаманним властивостям вертикальній інтеграції. У даному дослідженні упорядковано класифікаційні ознаки агропромислової інтеграції за організаційною формою ведення виробництва та за складом учасників інтеграційних відносин (горизонтальна і вертикальна), які більшою мірою розкривають мету інтеграції – збільшення доданої вартості і підвищення ефективності діяльності. З огляду на сучасні тенденції та перспективність такого світового явища, як глобалізація, поглиблено зміст поняття «вертикальна інтеграція в аграрному секторі», у якому акцентовано на таких ключових рисах цього процесу, як продовольча безпека, конкурентоспроможність, економічне зростання, рівень життя, якість продукції. В умовах російської агресії, руйнування інфраструктурних об'єктів та зміни логістичних напрямків експорту агропродовольчої продукції доводиться про необхідність комплексного інституційно забезпеченого підходу й створення організаційно-економічних засад для подальшого розвитку структур вертикальної інтеграції удосконаленої якості з підсиленням функції соціальної відповідальності бізнесу. Незважаючи на функціонування вертикально інтегрованих структур, зокрема в сільському господарстві, в умовах непередбачуваності, високого ступеня ризику та ймовірних втрат внаслідок військових дій, вони продовжуватимуть відігравати ключову роль в сфері економічного зростання країни та трансформаційних змін в державному регулюванні соціально-економічного розвитку. Враховуючи поширення процесів вертикальної інтеграції на велику кількість країн світу, проаналізовано комплекс причин економічного, організаційного та екологічного характеру, які мають відповідати Цілям сталого розвитку, євроінтеграційним пріоритетам України та новим цілям Спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС). Особливе місце серед вертикально інтегрованих структур належить агрохолдингам. Агрохолдинги стрімко змінили обличчя сільського господарства, ставши об'єктивною реальністю сьогодення. Їх виникнення, з одного боку, стало наслідком слабкості інституційної системи в бізнессередовищі, зростання світового попиту на агропродовольчу продукцію, припливу капіталу з інших галузей економіки, з другого боку, сучасний агрохолдинг – це організаційна форма аграрного бізнесу, яка здатна підвищити ефективність виробництва реального сектора економіки, створювати та використовувати інноваційні технології, здійснювати позитивний вплив на виробничу та соціальну інфраструктуру регіонів, сприяти зростанню зайнятості. Перераховані основні чинники, що сприяють розвитку агрохолдингів не є однозначними, оскільки такого типу великомасштабні агропромислові формування мають сприяти й розвитку малого і середнього агробізнесу, зокрема фермерству. Відповідно у дисертації розглянуто такий напрям перспективного розвитку агрохолдингів, як конвергенція. Можна стверджувати, що через цей процес досягається синергетичний ефект від взаємодії аграрних холдингів та підприємств різних форм господарювання в сільському господарстві. В аналітичній частині розкрито глобальний профіль вертикальної інтеграції в аграрному бізнесі, який сформувався під впливом сучасних процесів діджиталізація та можливостей штучного інтелекту, розвитку органічного землеробства, що змінили не тільки ланцюги поставок і можливості створення доданої вартості, але й слугували виникненню нових моделей ведення аграрного бізнесу. Метою основних орієнтирів моделей агробізнесу визначився перехід сільського господарства на принципи сталості, що змінило бізнес-ідеологію вертикальної інтеграції. Сталий глобальний контент вертикалізації агробізнесу розглянуто як сценарій поєднання економічних чинників (стремління до підвищення економічної ефективності), змін в ринкових механізмах економік окремих країн світу і особливостей антимонопольної політики, етичних питаннях ведення бізнесу, зокрема у сфері довіри до бізнес-партнерів, які формують ланцюг створення доданої вартості. Встановлено, що в процесі універсалізації вертикальної інтеграції в агробізнесі виникли та функціонують різні регіональні моделі, які мають суттєві відмінності. Здійснено аналіз світової практики інтеграційних процесів на прикладі компаній США (бізнес-кейс зворотної вертикальної інтеграції в агробізнесі, ЄС (механізм контрактації, який сприяє розширенню виходу на ринок для малих господарств, можливостей кредитування та доступу до технологій, удосконаленню управління ризиками, зайнятості сільського населення та комерціалізації фермерства), Китаю (реалізації комплементарних інтересів суб'єктів галузі свинарства та її сталого розвитку), Бразилії (роль ринкової влади у монополізації ринку інтегрованими структурами, на прикладі сегменту апельсинового соку), країн Африки (нігерійська модель контрактації врожаю та організація системи навчань для місцевих фермерів з метою подолання проблеми дефіциту та дисбалансу у постачанні продукції, на прикладі виробництва томатного соку) тощо. Так, типові моделі вертикальної інтеграції в країнах-членах ЄС дають розуміння основних трендів вертикалізації аграрного бізнесу, які широко висвітлені у науковій роботі. Серед таких трендів, зокрема, виділяються: дуальний вплив інституційного середовища; контрактація відносин між сільськогосподарськими, переробними та торговельними компаніями; чітке розуміння об'єкту інтеграції, яким є сільське господарство; удосконалення «архітектури» вертикально інтегрованих структур; формування цілісних ланцюгів доданої вартості; універсальний, але не панівний характер вертикальної інтеграції. На прикладі бізнес-моделі вертикальної інтеграції румунського регіону Трансильванія стверджується, що такий процес, як диверсифікація може змінювати бізнес-моделі вертикальної інтеграції у позитивному напрямі, формуючи мультикомпонентну систему сільської економіки. Існуючі емпіричні дослідження особливостей вертикальної інтеграції агробізнесу в країнах ЄС водночас демонструють і окремі проблеми, а саме: обмеженість ініціатив фермерів, або інколи й неготовність фермерів щодо об'єднання з іншими суб'єктами господарювання. На прикладі італійських виробників пшениці встановлена одна із таких причин, яка полягає у наявності інформаційної асиметрії. Таким чином, констатовано, що в умовах глобалізації вертикально інтегровані інтеграційні утворення потенційно забезпечують суттєві вигоди для їх учасників, які не є доступними для дрібних товаровиробників. Проте, відмічені й окремі бар'єри, які не дають повною мірою реалізовувати потенціал вертикально інтегрованих структур в глобальному бізнес-середовищі. Серед них мають місце такі, як недосконалість інституціоналізації взаємодії та системи менеджменту інтегрованих компаній, недостатність впливу на кон'юнктуру товарного ринку, існування внутрішніх ризиків, стереотипність мислення фермерів та інші. В дисертаційному досліджені в еволюційній послідовності проаналізовано вітчизняний досвід процесу вертикалізації аграрного бізнесу з наявним переліком критичних проблем, особливостей та позитивних наслідків. На результатах господарської діяльності доведено, що агрохолдинги відповідають традиційним характеристикам, оскільки є високотехнологічними, маркетингоорієнтованими, інвестиційноактивними господарськими утвореннями, які динамічно розвиваються. Відмічено тенденцію нарощення земельного банку, що надало можливості до виділення груп щодо розподілу агрохолдингів за розмірами земельного банку. Протягом досліджуваного періоду на товарному ринку сільськогосподарської продукції й товарів виокремилися певні агрохолдингилідери за ознаками якості ґрунтів, інвестиційної привабливості регіону, рівня конкурентоспроможності підприємства, участі в міжнародній торгівлі, що відображається у значеннях показниках економічної ефективності та товарній спеціалізації. Загальною характерною особливістю агрохолдингів є спеціалізація на вирощуванні високорентабельних, швидкоокупних та експортноорєнтованих сільськогосподарських культур. Як виключення овочева, ягідна спеціалізація, або продукція галузі тваринництва. За проведеною оцінкою частки агрохолдингів, які спеціалізуються на тваринницькій продукції встановлено, що переважають лише ті підприємства, які займаються виробництвом продукції птахівництва. Диверсифікація діяльності великих вертикально інтегрованих структур відповідає сучасним глобальним тенденціям та Цілям сталого розвитку. Зокрема, це стосується розвитку органічного виробництва сільськогосподарської продукції, яка найбільшим попитом користується на зовнішніх ринках та забезпечує товаровиробнику привабливі ціни. Структура доходів від реалізації органічної продукції свідчить про переважання частки внутрішнього ринку (90%) проти незначних обсягах зовнішнього ринку (10%) та пріоритетність таких видів експортної органічної продукції, як соя, соняшникова олія, кукурудза. Водночас, 50% внутрішнього ринку органічної продукції належить молоку та молочним продуктам, 20% вершковому маслу. На прикладі окремих агрохолдингів розкрито переваги інноваційних технологій та діджиталізації, що забезпечує суттєве зростання продуктивності праці та рівня рентабельності, високе значення показника фондоозброєності. За результатами досліджень відмічено значне скорочення обсягів інвестування в окремих агрохолдингах, що пов'язано із зниженням рівня їх прибутковості у 2021 р. через низку несприятливих чинників (значне зростання операційних витрат, складні погодні умови, цінові зміни, тощо). Встановлено, що взагалі у своїй діяльності агрохолдинги більше потерпають від зовнішніх ринкових шоків, які виникають в процесі міжнародної торгівлі, ніж внутрішніх криз. Однак, військова російська агресія значно посилила ризики, пов'язані зі зберіганням та логістикою експорту сільськогосподарської продукції. В проєктній частині наукової роботи констатовано, що ключовим трендом розвитку світового аграрного бізнесу є активна позиція та ключова роль вертикально інтегрованих структур у глобальних ланцюгах доданої вартості (ГЛДВ), формування яких є механізмом максимізації вигод усіх учасників цього процесу (залучених компаній, країн їх приналежності, кінцевих споживачів). Стимулювання інтеграції бізнес-суб'єктів різних форм власності і масштабів діяльності у глобальні ланцюги вартості у багатьох країнах є важливим елементом національної стратегії економічної безпеки. ГЛДВ як компонента світових економічних процесів розвиваються відповідно до глобальних трендів та ризиків, проявом чого є сповільнення темпів зростання вартості, скорочення за кількістю учасників та територіальною протяжністю, регіональна локалізація. В умовах такої оптимізації інтеграція нових учасників до ГЛДВ є ускладненою, особливо зважаючи на можливість недосконалості національних механізмів інституціональної взаємодії та системи менеджменту інтегрованих компаній. Вертикально інтегровані аграрні підприємства України, незважаючи на складні внутрішньонаціональні умови ведення бізнесу (наслідки постпандемічної кризи, знищення виробничих потужностей, руйнування логістичних каналів збуту в результаті російської військової агресії) об'єктивно мають враховувати вимоги та запити світового ринку агропродовольчої продукції. В процесі дослідження встановлено, що у зазначених складних і непередбачуваних умовах альтернативними напрямами їх розвитку є такі: 1) оптимізація позиції в глобальних чи регіональних ланцюгах вартості; 2) інтеграція у нові ланцюги формування вартості; 3) створення внутрішньокорпоративних/внутрішньонаціональних ланцюгів формування вартості з подальшою інтеграцією у ланцюги вищого рівня. З метою визначення поточних позицій вітчизняних аграрних вертикально інтегрованих структур у ГЛДВ та напрямів їх розвитку здійснено аналіз імпортозалежності та конкурентоспроможності експорту в розрізі основних товарних позицій за видами виробленої продукції. Моніторинг імпортозалежності за такими індикаторами як торгівельний баланс та Iндекс вiдносної зaлежностi вiд iмпорту (Relative Import Penetration Index) дозволив проаналізувати позиції національних виробників у ГЛДВ на національному ринку та привабливість внутрішнього ринку для іноземних компаній. Оцінку міжнародної конкурентоспроможності продукції інтегрованих структур на світовому ринку здійснено на базі індексу відносної експортної конкурентоспроможності (Relative Export Advantage), індексу відносних торговельних переваг (Relative Trade Advantage Index). Синтез отриманих результатів дав підстави для твердження, що альтернативними напрямами позиціонування аграрних вертикально інтегрованих структур України у глобальних ланцюгах доданої вартості є такі: 1) позиції з товарами, що мають низький рівень конкурентоспроможності (молоко, яловичина і телятина) та є неконкурентоспроможними на світовому ринку аграрної продукції (цукор, м'ясо свиней) – зміцнення позицій у ГЛДВ в якості керованих учасників з поступовою подальшою диверсифікацією; 2) позиції з видами продукції, що мають на світовому ринку стійкі конкурентні переваги (кукурудза на зерно, олія соняшникової та м'ясо птиці) – інтенсифікація діяльності у вищих ланках ГЛДВ (рітейл), ініціація процесів формування нових ГЛДВ з виконанням керуючої ролі. При цьому рішення про інтеграцію підприємства до певного ланцюга вартості має здійснюватися на основі його детальної діагностики за ключовими критеріальними ознаками, такими як: тип, протяжність та регіональна структура ланцюга; учасники ланцюга та тип відносин між ними, ролі та конкурентні переваги учасників; ведучі компанії; наявність бар'єрів входження у ГЛДВ. За результатами аналітичного дослідження встановлено, що аграрні вертикально інтегровані бізнес-структури сформували потужний економічний потенціал, однак їх діяльність не позбавлена ризиків та обмежень, нівелюванню яких може сприяти поглиблення співпраці з малими та середніми підприємствами. Консолідація, в рамках глобальних та внутрішньонаціональних ланцюгів доданої вартості, на засадах довгострокового контрактування чи шляхом участі у вертикально-інтегрованій структурі, суб'єктів аграрного бізнесу різного рівня масштабування сприятиме їх конвергенції, що матиме важливий ефект не лише для безпосередніх учасників, а й для аграрної економіки в цілому. В процесі конвергенції, часткового об'єднання основних рис і видів діяльності підприємств на відповідних інституційних засадах, учасники отримують можливість наблизитися до вищої результативності спільної діяльності, використовуючи здобутки і переваги різних форм організації бізнесу. Економічну доцільність конвергенції бізнес структур різного рівня масштабування у рамках ланцюгів формування доданої вартості доведено за результатами соціологічного дослідження, респондентами якого виступили представники суб'єктів аграрного бізнесу різних організаційно-правових форм та форм власності, неінтегрованих та інтегрованих у діяльність аграрних вертикально інтегрованих структур за різними формами співпраці. Результати анкетування засвідчують, що товаровиробники, залучені у діяльність вертикально інтегрованих аграрних підприємств, отримують вигоди у таких формах: можливості використання ресурсного та інноваційного потенціалу головного підприємства, що знижує залежність від кредитних та посередницьких послуг; державної підтримки; доступу до зарубіжних аграрних ринків; контролю за земельними ресурсами тощо. Синтез результатів соціологічного дослідження доводить появу перших позитивних проявів конвергенції аграрних підприємств різного рівня масштабування і доцільність її подальшого розвитку у напряму досягнення спільних цілей, пріоритетів і цінностей сталості (розвиток людського капіталу підприємства та сільських територій в цілому, сприятливого соціального та екологічного середовища). Акцентовано на ідентифікації інструментів управління та напрямів розвитку аграрних вертикально інтегрованих підприємств, аналітичний базис для якої формувався за результатами економетричних методів визначення найбільш статистично значимих факторів та прогнозування варіантів розвитку. Результати економіко-математичного моделювання засвідчили, що напрями та перспективи розвитку аграрних вертикально інтегрованих підприємств визначаються переважно дією чинників не стратегічного, а короткострокового характеру. Управління зазначеними факторами визначатиме реальні короткострокові перспективи розвитку в умовах підвищеного ризику та невизначеності. За результатами сценарного аналізу обґрунтовано, що управління розвитком вертикально інтегрованих структур має здійснюватися на мікро- та макроекономічному рівнях із застосуванням взаємопогоджених інструментів, визначальними з яких на державному рівні мають бути: сприятлива кредитна політика, митне регулювання експорту аграрної продукції та імпорту факторів виробництва для аграрної сфери; на рівні підприємств – активна інноваційна діяльність, позиціонування у глобальних та національних ланцюгах додано вартості, інтеграція з малими та середніми виробниками аграрної продукції з метою досягнення конвергенції, активне антикризове управління. Застосування даних інструментів стимулювання розвитку вертикально інтегрованих структур як на мікро-, так і на макрорівні має здійснюватися з дотриманням принципів та цінностей сталого розвитку, що є об'єктивною умовою ведення аграрного бізнесу відповідно до глобальних та національних імперативів соціоцентризму, соціальної та екологічної відповідальності.; The thesis offers a thorough investigation of the theoretical and methodological approaches as well as substantiation of promising directions of vertical integration in the agricultural sector of Ukraine's economy under globalization processes. The theoretical part of the thesis examines the historical roots of vertical integration from the «green revolution» to the beginning of the 21st century, i.e., the times of highly industrialized, cross-industry integrated, and globally recognized agriculture as a life-sustaining industry. It was discovered that a highly competitive environment was created for the formation of a system of vertical connections between the processes of production, processing, and sales, which served as the basis for the emergence of many theories of the development of vertical integration. This was due to the intensification of market relations and transformational changes following the increase in agricultural production. The evolutionary features of the formation of various theories regarding the content, changes in forms, benefits, and drawbacks of vertical integration in many countries throughout the world are reflected. Affected by the expansion of market relations and industrialization, vertically integrated structures are in growing demand from the perspective of increasing the volume of agricultural production. Therefore, a more thorough scientific theoretical and applied study of the mechanisms of vertically integrated structures' action and their economic benefits is necessary. The generalization of theoretical approaches to the processes of vertical integration gave grounds for a deeper clarification of the essence and structure of integration connections, which are typical of most economic sectors. Taking into account the main provisions and mechanisms of integration processes, the diverse approaches of domestic and foreign researchers, and specific features of business integration structures, a position was formed regarding the definition of the category «vertical integration» in agricultural business. Particularly, vertical integration is understood as a mechanism where the supply chain is owned by a single entity, and each chain member creates a different product or market-specific service. Thus, a wide product range is created to meet the general consumers' needs and the demand of the global market. The intrinsic qualities of vertical integration ensure the growth and intensity of integration links in diverse sectors as well as the functioning operation of the integrated structure. The organizational form of production management and the participants in integration relations (horizontal and vertical) were used to classify agri-industrial integration features in this study. These factors more clearly reveal the purpose of integration, which is to increase added value and increase the efficiency of activities. In light of the contemporary trends and prospects of such a world phenomenon as globalization, the concept of «vertical integration in the agricultural sector» expanded to emphasize such crucial features of this process as food security, competitiveness, economic growth, living standards, and product quality. Against the backdrop of Russian aggression, the destruction of infrastructural facilities, and changes in the logistical directions of the export of agri-food products, the need for a comprehensive institutionally supported approach and the creation of organizational and economic foundations for the further development of better-quality vertically integrated structures with the strengthening of the function of social responsibility of business was proved. Although vertically integrated structures, particularly in agriculture, operate in unpredictable, high-risk environments and face the possibility of suffering financial losses as a result of hostilities, these structures will continue to be crucial to the country's economic growth and transformational changes in the state regulation of socioeconomic development. Economic, organizational, and environmental factors that must align with the Sustainable Development Goals, Ukraine's priorities for European integration, and the updated EU Common Agricultural Policy goals were examined in light of the global spread of vertical integration processes. Agricultural holdings retain a distinctive place among vertically integrated structures. The image of agriculture was quickly altered by agricultural holdings, which are an objective reality today. On the one hand, their emergence was caused by the weakness of the institutional system in the business environment, the growth of global demand for agri-food products, and the inflow of capital from other sectors of the economy. On the other hand, a modern agricultural holding is an organizational form of agricultural business that is able to increase the efficiency of production of real sectors of the economy, create and use innovative technologies, have a positive impact on the production and social infrastructure of the regions, and promote the growth of employment. The mentioned primary factors contributing to the development of agricultural holdings are not unambiguous, since large-scale agriindustrial formations of this sort should also contribute to the development of small and medium-sized agribusiness, in particular, farming. Accordingly, the thesis considers convergence as a potential direction for the expansion of agricultural holdings. It can be argued that a synergistic effect is achieved from the interaction between agricultural holdings and enterprises of various forms of management in agriculture. The analytical part offers insight into the global profile of vertical integration in agribusiness, which was developed in response to contemporary digitization processes, AI possibilities, and the growth of organic agriculture, which altered not only supply chains and the possibility of adding value, but also contributed to the emergence of new models of conducting agribusiness. The transition of agriculture to the sustainability principles was the primary objective of agribusiness models, which changed the business ideology of vertical integration. The sustainable global content of the verticalization of agribusiness is viewed as a scenario of a combination of economic factors (the desire to increase economic efficiency), changes in the market mechanisms of the economies of individual countries around the world and the features of the antimonopoly policy, ethical issues of doing business, particularly in the area of trust in business partners that form the chain of creation added value. It was determined that numerous regional models have evolved and are functioning in the process of universalization of vertical integration in agribusiness, and they have substantial disparities. The global practice of integration processes was analyzed using the example of companies in different countries, including the USA (a business case of reverse vertical integration in agribusiness), the EU (contracting mechanism that encourages small farms to enter the market, access to credit opportunities and technologies, improvement of risk management, employment of the rural population and commercialization of farming), China (implementation of complementary interests of pig-breeding industry entities and its sustainable development), Brazil (the role of market power in the monopolization of the market by integrated structures, case study of the orange juice segment), Africa (the Nigerian model of crop contracting and the organization of a training system for local farmers in order to overcome the problem of scarcity and imbalance in the supply of products, case study of tomato juice production), etc. Thus, typical vertical integration models across EU member states provide an understanding of the main trends of verticalization of agribusiness, which have received much attention in scientific research. The following trends were noted, in particular, the dual influence of the institutional environment; contracting relations between agricultural, processing, and trading companies; a clear understanding of the integration object, namely agriculture; improvement of the «architecture» of vertically integrated structures; formation of integrated added value chains; universal, but not dominant nature of vertical integration. Using the example of the business model of vertical integration of the Romanian region of Transylvania, it is stated that a process like diversification can alter business models of vertical integration beneficially, establishing a multicomponent system of the rural economy. However, current empirical research on the features of vertical integration in agribusiness in the EU countries highlights some issues, including the limited initiative of farmers and, at times, their reluctance to work with other companies. One of the causes, the existence of information asymmetry, was discovered through a case study of Italian wheat producers. Thus, it was determined that in the context of globalization, vertically integrated formations may offer significant advantages to their participants, which small producers are unable to access. However, individual barriers that prevent vertically integrated structures from reaching their full potential in the global business environment were also noted. There are several issues, including the imperfection of the institutionalization of interaction and the management structure of integrated companies, the inability to affect the commodity market situation, the existence of internal risks, the stereotyped thinking of farmers, etc. The thesis investigated in an evolutionary sequence the domestic experience of the verticalization process of agribusiness with the current list of critical problems, features, and positive consequences. The outcomes of economic activity demonstrated that agricultural holdings have traditional characteristics, as they are high-tech, marketing-oriented, investment-active economic entities that are developing dynamically. The trend to increase the land bank was observed. This made it possible to single out groups for the distribution of agricultural holdings based on the land bank size. During the studied period, certain leading agricultural holdings stood out on the commodity market for agricultural products and goods based on the characteristics of soil quality, investment attractiveness of the region, and the level of competitiveness of the enterprise, involvement into international trade, which is reflected in the values of indicators of economic efficiency and product specialization. A common feature of agricultural holdings is specialization in the cultivation of highly profitable, fastpayback, and export-oriented crops. The exceptions include specialization in vegetables, berries, or animal husbandry. Based on the assessment of agricultural holdings that specialize in livestock products, it was established that only those enterprises that produce poultry products prevail. Diversification of the activities of large vertically integrated structures corresponds to contemporary global trends and the Sustainable Development Goals. This specifically relates to the growth of organic agricultural output, which is in high demand in global markets and offers producers favorable prices. The profile of sales revenues from organic products shows the predominance of the domestic market share (90%) compared to the insignificant volume of the foreign market (10%) and the priority of exporting goods like soy, sunflower oil, and corn. At the same time, milk and dairy products account for 50% of the domestic organic product market, and butter for 20%. Using the example of specific agricultural holdings, the benefits of innovative technologies and digitalization were demonstrated. They ensure a considerable increase in labor productivity and the level of profitability, and a high value of the capital/labor ratio. According to the research findings, a significant reduction in investment volumes in certain agricultural holdings was observed, which is associated with a decrease in their profitability in 2021 due to several unfavorable factors (a significant increase in operating costs, difficult weather conditions, price changes, etc.). It was determined that internal crises that take place in international trade typically have a smaller impact on agricultural holdings than external market shocks. However, the risks connected to the logistics of storing and exporting agricultural products have dramatically grown as a result of russian military aggression. The project part of the thesis highlights that the major trend in the development of global agribusiness is the active position and key role of vertically integrated structures in global added-value chains (GAVCs), the formation of which is a mechanism for maximizing the benefits of all participants in this process (involved companies, countries of their affiliation, end consumers). Encouraging the integration of business entities with various forms of ownership and scale of activity into global value chains in many countries is a crucial element of the national economic security strategy. As a component of global economic processes, GAVCs are developing in line with global trends and risks, which are manifested by a slowdown in the rate of value growth, a reduction in the number of participants and the geographic scope, and regional localization. The integration of new participants into GAVCs under these conditions of optimization, especially in light of the possibility of the imperfection of national mechanisms of institutional interaction and the management system of integrated companies. Despite the challenging domestic business conditions (consequences of the postpandemic crisis, destruction of production facilities and logistics sales channels as a result of russian military aggression), vertically integrated agricultural enterprises in Ukraine must objectively take into account the demands and requests of the world market for agri-food products. According to research, alternative directions for their development under the mentioned complicated and unexpected conditions are the following: 1) optimization of the position in global or regional value chains; 2) integration into new chains of value formation; 3) creation of intra-corporate/intranational chains of value formation with subsequent integration into higher-level chains. In order to determine the current positions of domestic agricultural vertically integrated structures in GAVCs and the directions of their development, import dependency, and export competitiveness were analyzed in terms of primary commodity positions by types of manufactured products. Monitoring of import dependency by such indicators as the trade balance and the Relative Import Penetration Index made it possible to analyze the positions of national producers in the GAVCs in the national market and the attractiveness of the domestic market for foreign companies. The international competitiveness of products of integrated structures in the world market was assessed on the basis of the relative export advantage index and the relative trade advantage index. The synthesis of the obtained results gave grounds to assert that the following are alternative directions for the positioning of Ukrainian agricultural vertically integrated structures in global addedvalue chains: 1) positions with goods that have low competitiveness (milk, beef, and veal) and are uncompetitive in the world agricultural market (sugar, pork) – reinforcement of positions in GAVCs as managed participants with gradual further diversification; 2) positions with types of products that have stable competitive advantages in the world market (corn for grain, sunflower oil, and poultry meat) – intensification of activities in the higher links of GAVCs (retail), initiation of processes of formation of new GAVCs with the performance of a management role. At the same time, the decision to integrate the enterprise into a certain value chain should be based on a thorough diagnosis according to key criteria, such as type, extension, and regional structure of the chain, its participants and relationship between them, the roles and competitive advantages of participants, leading companies, the existence of entry barriers into GAVCs. Based on the findings of the analytical study, it was established that agricultural vertically integrated business structures have formed a significant economic potential. However, they are operating not without risks and constraints, the leveling of which can be facilitated by expanding cooperation with small and medium-sized enterprises. Consolidation of agribusiness entities of various scales within global and domestic added-value chains on the basis of long-term contracting or by participating in a vertically integrated structure will contribute to their convergence. This will have a significant impact on both the participants and the agricultural economy as a whole. In the course of convergence, the partial unification of main features and types of activities of enterprises on the appropriate institutional basis, the participants can get closer to the higher effectiveness of joint activities by using the achievements and benefits of various forms of business organization. The economic expediency of the convergence of business structures of various scales within chains of added value formation was demonstrated by the findings of a sociological survey. The respondents were representatives of agribusiness entities of various organizational and legal forms and forms of ownership that were both nonintegrated and integrated into various forms of cooperation with agricultural vertically integrated structures. The survey results showed that producers involved in the activities of vertically integrated agricultural enterprises receive benefits in the following forms: the possibility to use the resource and innovation potential of the main enterprise, which reduces dependence on credit and intermediary services; state support; access to foreign agricultural markets; control over land resources, etc. The synthesis of the survey results demonstrated the emergence of the first positive signs of the convergence of agricultural enterprises of various scales and the expediency of its further development to achieve common goals, priorities, and sustainability values (development of the human capital of the enterprise and rural areas as a whole, a favorable social and ecological environment). The identification of management tools and directions for the development of agricultural vertically integrated enterprises was emphasized. Its analytical foundation was formed based on the results of econometric methods for determining the most statistically significant factors and forecasting development options. The outcomes of economic-mathematical modeling indicated that short-term, non-strategic elements mostly affect the directions and possibilities of the development of agricultural vertically integrated firms. Management of the factors will determine real short-term development prospects under circumstances of greater risk and uncertainty. According to the results of the scenario analysis, it was substantiated that the management of the development of vertically integrated structures should be carried out at the micro- and macroeconomic levels using mutually agreed-upon tools. The determining tools at the state level should be favorable lending policy, customs regulation of the export of agricultural products, and the imports of production factors for the agricultural sphere. At the level of enterprises, these are active innovative activity, positioning in global and national chains of added value, integration with small and medium-sized producers of agricultural products in order to achieve convergence, and active anticrisis management. The application of these tools for stimulating the development of vertically integrated structures at both the micro and macro levels should be carried out in compliance with the sustainable development principles and values, which is an objective requirement for conducting agribusiness in accordance with the global and national imperatives of sociocentrism, social and environmental responsibility. Sun, 01 Jan 2023 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18331 2023-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18330 Название: Трансформаційні зміни в розвитку підприємництва в умовах екологізації світової економіки Авторы: Стретович, О. О.; Stretovych, O. Аннотация: Дисертацію присвячено поглибленню теоретико-методологічних засад дослідження трансформаційних змін у розвитку підприємництва та розробці науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо формування й упровадження ефективної моделі його розвитку в умовах екологізації світової економіки з урахуванням євроінтеграційних намірів України. У першому розділі «Теоретико-методичні засади розвитку підприємництва в умовах екологізації світової економіки» досліджено еволюцію теоретичних концепцій розвитку підприємництва в контексті екологізації та парадигми сталого розвитку; охарактеризовано інституційне середовище та механізми екологізації сфери підприємництва в умовах глобалізації, визначено роль державних, ринкових і суспільних інститутів у стимулюванні екологічних трансформацій; обґрунтовано методичні підходи до оцінки ефективності екологічної трансформації підприємництва. Обгрунтовано, що екологічне підприємництво є не ситуативною формою адаптації бізнесу до екологічних обмежень, а стійкою моделлю розвитку підприємницької діяльності, сформованою під впливом глобальних трансформацій світової економіки. Екологічне підприємництво розглядається як резильєнтна модель господарювання, спрямована на досягнення економічної результативності за умов екологічної відповідальності, гнучкої адаптації бізнес-процесів і бізнес-моделей до змін природного середовища та зовнішніх викликів. Встановлено, що еволюційний поступ від регуляторно зумовленого дотримання екологічних норм до свідомої інтеграції принципів корпоративної соціальної відповідальності та циркулярної економіки відображає зміну ролі екологізації – від зовнішнього обмеження до внутрішнього джерела формування конкурентних переваг. Теоретично доведено, що трансформаційні зміни в розвитку підприємництва можливі за умови належного інституційного забезпечення, яке базується на поєднанні формальних (законодавство, стандарти ЄС) і неформальних інститутів, та виявлено його слабкі місця, зокрема відсутність законодавчої дефініції «екологічне підприємництво» та слабку координацію стейкхолдерів, що стримує впровадження екологічно орієнтованих бізнесмоделей. До системи інституційного забезпечення віднесено нормативноправове регулювання, фінансові стимули та механізми міжнародної співпраці, а ключовим драйвером трансформацій визначено імплементацію екологоекономічних принципів, орієнтованих на ресурсоефективність та розвиток відновлюваної енергетики. Для впорядкування та систематизації видів і форм екологічного підприємництва обґрунтовано необхідність застосування класифікаційного підходу, що базується на комплексі детермінант, зокрема природноресурсному потенціалі територій, рівні впровадження «зелених» технологій, параметрах ринкового попиту та впливі євроінтеграційних процесів. Такий підхід забезпечує науково обґрунтовану основу для управлінських рішень щодо стратегічного розвитку підприємницької діяльності в умовах екологізації світової економіки. На основі систематизації методичних підходів до оцінки ефективності екологічної трансформації підприємництва доведено необхідність її комплексної ідентифікації через синергію економічних, екологічних та соціальних показників та урахування особливостей діяльності на міжнародному, національному, регіональному та мікрорівнях. Доведено, що застосування системних методик, інтегральних індексів і рейтингів, а також концепцій сталого розвитку і корпоративної соціальної відповідальності дозволяє релевантно оцінювати внесок бізнесу у сталий розвиток, підвищувати ресурсоефективність, виявляти резерви підвищення конкурентоспроможності на основі екологічних інновацій, а також формувати прозорі управлінські рішення. Оцінку ефективності екологічного підприємництва запропоновано здійснювати на основі методичного інструментарію, який ґрунтується на багаторівневій системі індикаторів, що інтегрує макрорівень (міжнародні індекси та рейтингові оцінки), регіональний рівень (показники «зеленої» зайнятості та просторової диференціації) і мікрорівень (інтегральний показник на основі інструментів еко-менеджменту та стійкості підприємств), що, на відміну від фрагментарних підходів, дозволяє забезпечити комплексну, порівняльну та прикладно орієнтовану оцінку результативності екологічного підприємництва та його внеску у сталий розвиток. У другому розділі «Аналітична оцінка трансформаційних змін у розвитку підприємництва в Україні в умовах екологізації світової економіки» здійснено компаративний аналіз тенденцій та індикаторів екологізації розвитку підприємництва в Україні та світовій економіці, виявлено ключові тенденції, структурні диспропорції та проблемні аспекти; здійснено оцінку можливостей і загроз екологічної трансформації підприємництва в умовах глобальних викликів; проаналізовано фінансово-економічні та інституційні механізми забезпечення екологічної трансформації підприємництва в Україні, визначено ефективність бюджетних і ринкових інструментів фінансування. Проведено комплексний аналіз показників екологізації підприємництва, який засвідчив суттєве відставання України від світових лідерів. Виявлено, що позитивну довоєнну динаміку фінансування природоохоронних заходів нівельовано повномасштабною війною, до призвело до зниження витрат майже на 44,0 % у 2023 р. Встановлено, що хоча бізнес фінансує понад 75,0 % еко-заходів, ці витрати залишаються низькими відносно собівартості (близько 1,0 %) та прибутку (1,0–2,0 %), спрямовуючись переважно на поводження з відходами та очищення вод. За результатами порівняльного аналізу вітчизняної і міжнародних практик виявлено критичні розриви у процесах екологізації сфери підприємництва: низьке охоплення еко-менеджментом, висока вуглецеємність економіки (в 3,2 рази вища за ЄС) та низька частка відновлюваних джерел енергії (17,0 % проти 46,0 % у Німеччині). Структурний аналіз витрат засвідчив домінування поточних (78,0 %) над капітальними (22,0 %) та наднизькі інвестиції в екологічні НДДКР (0,1%). Встановлено, що особливо проблемною є сфера відходів, де рівень рециклінгу (близько 5,0 %) суттєво поступається показникам ЄС (47,0 %). Аналіз аграрних підприємств Житомирської області підтвердив ці тенденції на мікрорівні, демонструючи переважно формальну відповідність нормам. Зроблено висновок про те, що в цілому, екологізація сфери підприємництва стримується браком ресурсів, інституційними бар'єрами та прямими наслідками війни. Здійснено комплексну оцінку детермінант екологічної трансформації вітчизняного підприємництва. Результати кількісної оцінки макросередовища за PESTEL-методологією засвідчили, що домінуючими драйверами процесу виступають політико-правові зобов'язання в контексті євроінтеграції та безпосередньо екологічний імператив, тоді як критичним обмежувальним фактором залишаються економічні умови, спричинені воєнним станом та дефіцитом капіталу. Ідентифікацію ключових можливостей (інтеграція в EU Green Deal та доступ до ESG-фінансування) здійснено на основі систематизації сильних (науковий потенціал, суспільний запит) і слабких (фінансові обмеження, регуляторна невизначеність) сторін сфери підприємництва в межах SWOT-аналізу. Водночас виокремлено ключові загрози: воєнні руйнування, логістичні обмеження та посилення «зеленого» протекціонізму на ринках ЄС, зокрема через механізм CBAM. Порівняльний аналіз міжнародних інструментів підтвердив дієвість механізмів державної підтримки (екофонди, податкові стимули) для подолання бар'єрів. Встановлено, що існуюча модель фінансування екологізації підприємництва в Україні характеризується надмірною залежністю від внутрішніх ресурсів бізнесу (75,0 % усіх природоохоронних витрат), тоді як державні та місцеві бюджети покривають лише близько 20,0 % загальних потреб. Така структура склалася через історичне перенаправлення екологічного податку до загального фонду, низький пріоритет довкілля у бюджетному процесі та фрагментарність спеціалізованих програм підтримки. Державні видатки на охорону довкілля не перевищують 0,15 % бюджету у 2023–2025 рр., що значно відстає від показників країн ЄС (0,8 % ВВП). Обгрунтовано комплексний механізм диверсифікації джерел фінансування екологічної модернізації підприємництва, заснований на відновленні функціонування цільових екологічних фондів і впровадженні системи диференційованих податкових стимулів, що сприяє підвищенню інвестиційної привабливості та фінансової стійкості «зелених» підприємницьких ініціатив. У третьому розділі «Формування моделі розвитку підприємництва в україні в умовах екологізації світової економіки» обґрунтовано концептуальні підходи до формування ефективної моделі трансформаційного розвитку підприємництва з урахуванням процесів екологізації; на основі моделювання впливу чинників екологізації визначено пріоритетні драйвери розвитку підприємництва; розроблено стратегічні орієнтири та механізми гармонізації екологічної політики розвитку підприємництва в контексті європейської інтеграції; визначено роль публічних і приватних ініціатив у стимулюванні інноваційних екологічних трансформацій підприємництва та формуванні сприятливого середовища для сталого розвитку. Розроблено й апробовано методичний підхід до ідентифікації чинників, що визначають динаміку трансформаційних змін в розвитку підприємництва в умовах екологізації світової економіки, який ґрунтується на трьохетапній процедурі відбору («аналітична лійка») та поєднує експертне зважування показників у матриці «чинник – індикатор», кореляційний аналіз і покрокову множинну регресію. До ключових чинників віднесено обсяг капітальних екоінвестицій та вуглецеємність ВВП, що підкреслило пріоритетність реальної модернізації та структурної декарбонізації економіки як необхідних детермінант сталого розвитку підприємницької діяльності. Стратегічні орієнтири гармонізації екологічної політики підприємництва в контексті євроінтеграції визначено на основі GAP-аналізу, що дозволило кількісно ідентифікувати відставання України від цільових показників ЄС на 2030 рік, визначених у European Green Deal та пакеті Fit for 55. Виявлено критичні розриви за часткою відновлюваних джерел енергії, рівнем переробки твердих побутових відходів та показниками енергоефективності. Альтернативними сценаріями трансформаційних змін у розвитку підприємства в умовах екологізації світової економіки до 2035 року визначено: інерційний («Базова адаптація»), цільовий («Прискорена інтеграція») та проактивний («Інноваційний прорив»). Результати моделювання засвідчили істотну дивергенцію траєкторій розвитку, зокрема стагнацію за інерційного сценарію та прискорене зростання за сценарію «Прискорена інтеграція». Декомпозиція приросту Інтегрального індексу екологізації бізнесу підтвердила, що визначальний вплив має синергія економічних чинників, передусім стимулювання капітальних екоінвестицій та розвитку «зеленого» кредитування. Розроблено організаційно-економічний механізм активізації участі публічних і приватних ініціатив у «зеленій» трансформації підприємництва, спрямований на доповнення традиційної державної політики «згори – вниз» та досягнення цілей сценарію «Інноваційний прорив». Механізм базується на трикомпонентній функціонально-структурній моделі, що інтегрує координаційний, фінансово-стимулюючий та інформаційно-аналітичний блоки і функціонує на засадах синергетичної взаємодії, партнерства, прозорості та цільової субсидіарності. Розроблена модель забезпечує формування сприятливої екосистеми сталого розвитку підприємництва шляхом зниження інституційних та фінансових бар'єрів для ініціатив «знизу – вгору». Для практичної реалізації механізму розроблено алгоритм його функціонування, інструментарій комплексної оцінки результативності на основі інтегрального коефіцієнта еко-соціально-економічної ефективності та дорожню карту поетапної імплементації.; The dissertation is devoted to deepening the theoretical and methodological foundations for researching transformational changes in the development of entrepreneurship and developing scientifically sound practical recommendations for forming and implementing an effective model for its development in the context of the greening of the global economy, taking into account Ukraine's European integration aspirations. The first chapter, «Theoretical and Methodological Foundations of Development of Entrepreneurship in the Context of Global Economic Greening» examines the evolution of theoretical concepts of entrepreneurship development in the context of greening and the paradigm of sustainable development; characterizes the institutional environment and mechanisms of greening the entrepreneurship sphere in the context of globalization, determines the role of state, market, and social institutions in stimulating environmental transformations; substantiates methodological approaches to assessing the effectiveness of environmental transformation of entrepreneurship. It is justified that environmental entrepreneurship is not a situational form of business adaptation to environmental constraints, but a sustainable model of entrepreneurial development, shaped by global transformations in the world economy. Environmental entrepreneurship is seen as a resilient business model aimed at achieving economic performance while being environmentally responsible and flexibly adapting business processes and models to changes in the natural environment and external challenges. It has been established that the evolutionary progress from regulatory compliance with environmental standards to the conscious integration of the principles of corporate social responsibility and the circular economy reflects a change in the role of greening – from an external constraint to an internal source of competitive advantage. It has been theoretically proven that transformational changes in the development of entrepreneurship are possible provided that there is adequate institutional support based on a combination of formal (legislation, EU standards) and informal institutions, and its weaknesses have been identified, in particular the lack of a legislative definition of «green entrepreneurship» and weak coordination among stakeholders, which hinders the implementation of environmentally oriented business models. The institutional support system includes regulatory and legal regulation, financial incentives, and mechanisms for international cooperation, and the implementation of environmental and economic principles focused on resource efficiency and the development of renewable energy has been identified as a key driver of transformation. To organize and systematize the types and forms of environmental entrepreneurship, the need to apply a classification approach based on a set of determinants, in particular the natural resource potential of territories, the level of implementation of «green» technologies, market demand parameters, and the impact of European integration processes, has been substantiated. This approach provides a scientifically sound basis for management decisions on the strategic development of entrepreneurial activity in the context of the greening of the global economy. Based on the systematization of methodological approaches to assessing the effectiveness of environmental transformation of entrepreneurship, the need for its comprehensive identification through the synergy of economic, environmental, and social indicators and taking into account the specifics of activities at the international, national, regional, and micro levels has been proven. It has been proven that the use of systemic methodologies, integrated indices and ratings, as well as the concepts of sustainable development and corporate social responsibility, allows for a relevant assessment of the contribution of business to sustainable development, increases resource efficiency, identifies reserves for improving competitiveness based on environmental innovations, and forms transparent management decisions. It is proposed to assess the effectiveness of environmental entrepreneurship on the basis of a methodological toolkit based on a multi-level system of indicators that integrates the macro level (international indices and ratings), the regional level (indicators of «green» employment and spatial differentiation), and the micro level (an integral indicator based on eco-management and enterprise sustainability tools), which, unlike fragmented approaches, allows for a comprehensive, comparative, and application-oriented assessment of the effectiveness of environmental entrepreneurship and its contribution to sustainable development. The second section, «Analytical Assessment of Transformational Changes in the Development of Entrepreneurship in Ukraine in the Context of the Greening of the Global Economy» provides a comparative analysis of trends and indicators of the greening of entrepreneurship in Ukraine and the global economy, identifies key trends, structural imbalances, and problematic aspects; an assessment of the opportunities and threats of the ecological transformation of entrepreneurship in the context of global challenges is carried out; the financial, economic, and institutional mechanisms for ensuring the ecological transformation of entrepreneurship in Ukraine are analyzed, and the effectiveness of budgetary and market financing instruments is determined. A comprehensive analysis of entrepreneurship greening indicators was conducted, which showed that Ukraine lags significantly behind global leaders. It was found that the positive pre-war dynamics of financing environmental protection measures were offset by the full-scale war, which led to a decrease in expenditures by almost 44,0% in 2023. It was established that although businesses finance more than 75,0% of eco-measures, these expenditures remain low relative to production costs (about 1,0%) and profits (1,0–2,0%), being directed mainly to waste management and water purification. A comparative analysis of domestic and international practices revealed critical gaps in the greening of the business sector: low eco-management coverage, high carbon intensity of the economy (3,2 times higher than the EU) and a low share of renewable energy sources (17,0% compared to 46,0% in Germany). A structural analysis of expenditures showed the dominance of current expenditures (78,0%) over capital expenditures (22,0%) and extremely low investments in environmental R&D (0,1%). The waste sector was found to be particularly problematic, with a recycling rate (around 5,0%) significantly lower than the EU average (47,0%). An analysis of agricultural enterprises in the Zhytomyr region confirmed these trends at the micro level, demonstrating mainly formal compliance with standards. It was concluded that, in general, the greening of the business sector is hampered by a lack of resources, institutional barriers, and the direct consequences of the war. A comprehensive assessment of the determinants of environmental transformation of domestic entrepreneurship has been carried out. The results of a quantitative assessment of the macroenvironment using the PESTEL methodology showed that the dominant drivers of the process are political and legal commitments in the context of European integration and the environmental imperative itself, while economic conditions caused by the state of war and capital shortage remain a critical limiting factor. Key opportunities (integration into the EU Green Deal and access to ESG financing) were identified based on a SWOT analysis that systematized the strengths (scientific potential, public demand) and weaknesses (financial constraints, regulatory uncertainty) of the entrepreneurship sector. At the same time, key threats were identified: war damage, logistical constraints, and increased «green» protectionism in EU markets, in particular through the CBAM mechanism. A comparative analysis of international instruments confirmed the effectiveness of state support mechanisms (eco-funds, tax incentives) in overcoming barriers. It has been established that the existing model of financing the greening of business in Ukraine is characterized by excessive dependence on internal business resources (75,0% of all environmental protection costs), while state and local budgets cover only about 20.0% of total needs. This structure has developed due to the historical redirection of environmental taxes to the general fund, the low priority given to the environment in the budget process, and the fragmentation of specialized support programs. State spending on environmental protection does not exceed 0,15% of the budget in 2023–2025, which is significantly behind the EU countries (0,8% of GDP). A comprehensive mechanism for diversifying sources of financing for the environmental modernization of entrepreneurship has been developed, based on the restoration of targeted environmental funds and the introduction of a system of differentiated tax incentives, which contributes to increasing the investment attractiveness and financial sustainability of «green» business initiatives. The third section, «Forming a Model for the Development of Entrepreneurship in Ukraine in the Context of the Global Economy's Ecologization» substantiates conceptual approaches to forming an effective model for the transformational development of entrepreneurship, taking into account ecologization processes. Based on modeling the impact of ecologization factors, priority drivers for the development of entrepreneurship have been identified. strategic guidelines and mechanisms for harmonizing environmental policy for entrepreneurship development in the context of European integration are developed; the role of public and private initiatives in stimulating innovative environmental transformations of entrepreneurship and forming a favorable environment for sustainable development is determined. A methodological approach has been developed and tested to identify the factors that determine the dynamics of transformational changes in the development of entrepreneurship in the context of the greening of the global economy, which is based on a three-stage selection procedure («analytical funnel») and combines expert weighting of indicators in the «factor – indicator» matrix, correlation analysis, and stepwise multiple regression. The key factors include the volume of capital ecoinvestments and the carbon intensity of GDP, which emphasized the priority of real modernization and structural decarbonization of the economy as necessary determinants of sustainable development of entrepreneurial activity. Strategic guidelines for harmonizing environmental policy in business in the context of European integration were determined on the basis of a GAP analysis, which made it possible to quantitatively identify Ukraine's lag behind the EU's 2030 targets set out in the European Green Deal and the Fit for 55 package. Critical gaps have been identified in the share of renewable energy sources, the level of solid waste recycling, and energy efficiency indicators. Alternative scenarios for transformational changes in the development of the enterprise in the context of the greening of the global economy by 2035 have been identified: inertial («Basic adaptation»), targeted («Accelerated integration») and proactive («Innovative breakthrough»). The modeling results showed a significant divergence in development trajectories, in particular stagnation in the inertial scenario and accelerated growth in the «Accelerated Integration» scenario. The decomposition of the growth of the Integral Business Greening Index confirmed that the synergy of economic factors, primarily the stimulation of capital eco-investments and the development of «green» lending, has a decisive influence. An organizational and economic mechanism has been developed to activate the participation of public and private initiatives in the «green» transformation of entrepreneurship, aimed at complementing traditional top-down state policy and achieving the goals of the «Innovative Breakthrough» scenario. The mechanism is based on a three-component functional and structural model that integrates coordination, financial incentives, and information and analytical blocks and operates on the principles of synergistic interaction, partnership, transparency, and targeted subsidiarity. The developed model ensures the formation of a favorable ecosystem for sustainable entrepreneurship by reducing institutional and financial barriers to bottom-up initiatives. For the practical implementation of the mechanism, an algorithm for its functioning, a toolkit for comprehensive performance assessment based on an integral coefficient of eco-social-economic efficiency, and a roadmap for phased implementation have been developed. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18330 2026-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18326 Название: Формування підприємницького потенціалу сільських територій Авторы: Ракович, О. І.; Rakovych, O. Аннотация: Дисертацію присвячено обґрунтуванню і удосконаленню теоретикометодичних та науково-практичних засад формування підприємницького потенціалу сільських територій за умов глобалізації, інформатизації та інтелектуалізації бізнесового простору. У теоретичному розділі обґрунтовано виміри ідентифікації підприємницького потенціалу сільських територій як об'єкта наукових досліджень, а саме: фізичний (базисні інтерпретації змісту, здатності і компетенції підприємців) та економічний (принципи формування, функції). Підприємницький потенціал сільських територій запропоновано розглядати як можливості, ресурси і компетенції сільської соціально-економічної системи, інституціональні та управлінські механізми, ефективна взаємодія яких забезпечується унікальними особистісними якостями, інтелектуальними здібностями суб'єктів підприємництва та зумовлює адаптацію до ринкових умов й конкурентних сил, що забезпечує продовження відтворювальних циклів розвитку цієї системи. Обґрунтовано, що ключовими детермінантами формування й розвитку підприємницького потенціалу сільських територій слід вважати економічні, соціальні, екологічні, просторові, інтелектуальні, інституціональні, що зумовлюють взаємодію підприємництва, населення сільських територій, правових, соціальних, регіональних інститутів та природних, демографічних, соціально-економічних, інноваційних, фінансових, інфраструктурних, інтелектуальних, управлінських ресурсів, що трансформуються у продуктивний ресурс системного «виходу». Це зумовлює створення потенціалу конкурентоспроможності локального підприємництва на засадах моделювання комунікативного простору, інтелектуалізації процесів набуття знань і досвіду щодо здійснення підприємницької діяльності. До особливостей формування підприємницького потенціалу сільських територій віднесено: галузеву належність підприємництва до агропродовольчої, лісогосподарської, видобувної, рекреаційної сфер; належність земельного капіталу до базису розміщення виробничих сил та засобу виробництва; ототожнення середовища його відтворення із діловою інфраструктурою ведення бізнесу, середовищем забезпечення конкурентоспроможності та формування матеріальних (територіальних) каналів руху продукції. Арґументовано, що ключовими механізмами формування підприємницького потенціалу сільських територій є механізми державного регулювання, інституціональні, міжорганізаційної взаємодії, соціальної інтеграції, інтелектуалізації. Доведено, що моніторинг підприємницького потенціалу сільських територій слід здійснювати з метою отримання достовірної інформації для оцінки ступеня розвитку означеного потенціалу й прийняття управлінських рішень щодо його відтворення. Розроблено методичний підхід до формування механізму моніторингу підприємницького потенціалу сільських територій, що ґрунтується на деталізації та уніфікації операцій моніторингу, формуванні інформаційної бази на основі побудови універсальної моделі, яка може інтегруватися до інших моделей моніторингу й оцінки та вбачається дієвим інструментом прийняття управлінських рішень. В аналітичній частині дослідження встановлено, що актуальними тенденціями формування підприємницького потенціалу сільських територій Житомирської області вбачаються: збільшення кількості малих підприємств, суттєве зростання вартості основних засобів підприємств, які розташовані у районах області, що пов'язано із бажанням суб'єктів знайти нішу у сегменті територіального підприємництва з використанням переваг малого підприємництва. Зниження показника рентабельності середніх і малих підприємств свідчить про існування проблем ефективності використання ресурсів, стабільності взаємних розрахунків і системи розрахунковоплатіжних відносин з банками, постачальниками, покупцями. Доведено, що основними суб'єктами підприємництва на сільських територіях Житомирської області є сільське населення, що здійснює різну економічну діяльність на забезпечує якість свого життя на сільських територіях. Традиційними видами діяльності вбачається виробництво сільськогосподарської продукції, участь у веденні лісового господарства, переробній та заготівельній сферах, інфраструктурних видах діяльності. Упродовж досліджуваного періоду виявлено збільшення кількості зайнятих працівників – суб'єктів господарювання (зокрема фізичних осіб – підприємців на 28,3 %), суттєве зростання обсягів реалізованої продукції як підприємствами – юридичними особами, так й фізичними особами – підприємцями Житомирської області (180,4 та 168,6 % відповідно). Встановлено, що основними локальними чинниками формування підприємницького потенціалу сільських територій є суб'єктні чинники (конкурентоспроможність підприємства, налагоджені збутові канали, рівень техніко-технологічного забезпечення, доступність до фінансових послуг, прозорість надання державної підтримки); мотиваційні чинники (можливість здійснення підприємницької діяльності та проживання на сільських територіях, працевлаштування та участі у декількох видах підприємництва); чинники диверсифікації, розвитку нових видів підприємництва (зелений туризм, інформаційні послуги, міні-переробка сільськогосподарської продукції); чинники ефективного використання потенціалу сільських територій. Локальні суб'єкти підприємництва усвідомлюють необхідність комплексного використання різних потенціалів сільських територій у забезпеченні економічного розвитку сільського соціуму. Доведено, що ключовими елементами інфраструктурного забезпечення формування підприємницького потенціалу сільських територій є фінансовокредитне забезпечення та інституціональна підтримка, зокрема, державне регулювання з використанням механізмів реалізації стратегій, програм, планів і проєктів розвитку, а розвиток торговельної інфраструктури, біржової та аукціонної діяльності, сільськогосподарської кооперації зумовлені функціональними аспектами формування підприємницького потенціалу сільських територій Житомирської області. До основних проблем розвитку інформаційно-консультативної інфраструктури підприємництва на сільських територіях віднесено: відсутність регіональних галузевих он-лайн центрів; низький рівень розвитку комунікативного супроводу підприємництва та недотримання його термінів; відсутність досвіду у суб'єктів та спеціалізованих консалтингових фірм. У рекомендаційній частині обґрунтовано необхідність формування адаптивних механізмів управління розвитком підприємницького потенціалу сільських територій із виділенням передумов формування – забезпечення керованості процесів розвитку; врахування особливостей галузевої та територіальної структури місцевого підприємництва й специфіки місцевих умов нагромадження капіталу; особливості функціонування місцевого ринку праці, зайнятості та кадрового забезпечення. До інструментів управління, зорієнтованих на активізацію підприємницької ініціативи, віднесено кооперацію, кластеризацію, оптимальне використання коштів місцевого бюджету, концесію, угоди про розподіл продукції, забезпечення розвитку місцевих ринків, програмне управління, інвестиційні субсидії фірмам, які створюють свої філії на сільських територіях, страхування державою позик, отриманих підприємствами й органами місцевого самоврядування. Доведено, що перспективою діджиталізації розвитку підприємницького потенціалу сільських територій є використання механізму «управління громадами з використанням геоінформаційних систем та технологій», а також даних дистанційного зондування землі. У цьому ключі розроблено теоретико-методичні положення діджиталізації в управлінні розвитком підприємницького потенціалу сільських територій, що передбачають формування спеціалізованих контентів, інформаційне наповнення яких здійснюється з використанням геоінформаційних систем і технологій та дозволяє відображавати результати інтегрального оцінювання економічної, екологічної й соціальної складових стану сільських територій в режимі реального часу. Розроблений та апробований на практиці геопортал розвитку підприємницького потенціалу дозволить потенційним інвесторам та підприємцям приймати та аналізувати інформацію про стан розвитку сільських територій та фокусувати увагу на конкретних районах з відповідним ресурсним забезпеченням для ведення підприємницької діяльності. Обґрунтовано, що інтелектуалізація інноваційного розвитку підприємницького потенціалу сільських територій потребує відповідних навичок комунікативної взаємодії суб'єктів та об'єктів розвитку, у результаті якої приймаються креативні рішення, орієнтовані на формування інноваційних механізмів управління розвитком сільських соціальноекономічних систем. Передумовами інтелектуалізації інноваційного розвитку підприємницького потенціалу сільських територій визначено: необхідність володіння знаннями і компетенціми для впровадження інновацій; розвиток креативного управління; потреба формування інтелектуального капіталу агентів розвитку. Розроблені моделі інтелектуалізації інноваційного розвитку підприємницького потенціалу на засадах смарт-спеціалізації та інтелектуалізації системи управління ним дозволяють формувати цілі стратегічного розвитку підприємництва, що забезпечує використання інноваційних методів у процесі управління. Формування комунікативного середовища підприємництва, організацію взаємодії інноваційних механізмів розвитку локальних і регіональних соціо-економіко-еколого-просторових систем, слід здійснювати на засадах упровадження моделі міжорганізаційних комунікацій з орієнтацією на узгодження цілей і перспектив розвитку підприємництва та підвищення якості ділових комунікацій. Центр інноваційного розвитку регіону, функціональну діяльність якого зорієнтовано на формування та відтворення підприємницького потенціалу сільських територій, сприятиме консолідації взаємодії агентів розвитку, інститутів, інтелектуального капіталу підприємництва.; The thesis is devoted to the substantiation and improvement of theoretical and methodological as well as scientific and practical foundations of the formation of entrepreneurial potential in rural areas against the backdrop of globalization, informatization and intellectualization of business environment. The theoretical part deals with substantiation of the measurements of identification of entrepreneurial potential in rural areas as an object of scientific research, namely physical (basic interpretations of the content, abilities and competencies of entrepreneurs) and economic (principles of formation, functions). It is proposed to interpret entrepreneurial potential of rural areas as opportunities, resources and competencies of the rural socioeconomic system, institutional and managerial mechanisms, effective interaction of which is ensured by unique personal qualities, intellectual abilities of business entities and causes adaptation to market conditions and competitive forces, which provides for reproductive cycles of development of this system. It has been substantiated that economic, social, environmental, spatial, intellectual and institutional determinants should be considered as the key ones in the formation and development of entrepreneurial potential in rural areas; they determine the interaction of entrepreneurship, rural population, legal, social, regional institutions and natural, demographic, socioeconomic, innovative, financial, infrastructural, intellectual, managerial resources that are transformed into a productive resource of system “output”. This determines the creation of the potential of competitive ability of local entrepreneurship on the basis of modeling of the communicative space, intellectualization of the processes of acquiring knowledge and experience in entrepreneurial activities. The features of the formation of entrepreneurial potential in rural areas include sectoral affiliation of entrepreneurship to agri-food, forestry, mining, recreational areas; land capital as the basis of location of productive forces and means of production; identification of the environment of its reproduction with the business infrastructure, the environment of ensuring competitive ability and the formation of material (territorial) channels of product flow. The main mechanisms of formation of entrepreneurial potential in rural areas are the mechanisms of state regulation, institutional, inter-organizational interaction, social integration, and intellectualization. It has been proved that the monitoring of entrepreneurial potential in rural areas should be carried out in order to obtain reliable information to assess the degree of development of this potential and make managerial decisions on its revival. A methodical approach to the formation of a mechanism for monitoring of the entrepreneurial potential in rural areas has been developed. It is based on detailing and unification of monitoring operations, formation of information base on the basis of a universal model that can be integrated into other models of monitoring and assessment and is seen as an effective tool for managerial decisions. In the analytical part of the research, it is established that the current trends in the formation of entrepreneurial potential in rural areas of Zhytomyr region are as follows: increasing number of small enterprises, a significant growth in the cost of fixed assets of enterprises located in the region, which is associated with the desire of entities to find a niche in the segment of territorial entrepreneurship using the benefits of small business. The decrease in profitability of medium-sized and small enterprises indicates the existence of problems related to effective use of resources, stability of mutual settlements and the system of settlement and payment relations with banks, suppliers, and buyers. It has been proved that the main entrepreneurs in rural areas of Zhytomyr region are the rural population; they carry out various economic activities to ensure the quality of their lives in rural areas. Traditional activities include the production of agricultural products, participation in forestry, processing and harvesting, infrastructure activities. During the period under investigation, the following has been found: an increase in the number of employed employees – business entities (including sole proprietors 28.3 %), a significant growth in sales of both enterprises – legal entities and sole proprietors of Zhytomyr region (180.4 and 168.6 %, respectively). It has been established that the main local factors of the formation of entrepreneurial potential in rural areas are subjective factors (competitive ability of an enterprise, well-established channels of trade, the level of technical and technological support, access to financial services, transparency of state support); motivational factors (the possibility of doing business and living in rural areas, employment and participation in several types of entrepreneurship); factors of diversification, development of new types of entrepreneurship (green tourism, information services, mini-processing of agricultural products); factors of effective use of the potential of rural areas. Local business entities are aware of the need to comprehensively use the potential of rural areas while ensuring the economic development of rural society. It has been proved that the key elements of infrastructural support for the formation of entrepreneurial potential in rural areas are financial and credit support and institutional support, particularly, state regulation using mechanisms for implementation of strategies, programs, plans and development projects, while development of trade infrastructure, exchange and auction activities, agricultural cooperation are determined by functional aspects of the formation of entrepreneurial potential in rural areas of Zhytomyr region. The main problems in the development of information and consulting infrastructure for entrepreneurship in rural areas are the lack of regional online centers, low level of development of communicative support of entrepreneurship and non-compliance with its time frames, lack of experience of entities and specialized consulting firms. The recommendation part provides substantiation of the need for the formation of adaptive mechanisms for managing the development of entrepreneurial potential in rural areas with the identification of prerequisites for the formation, namely ensuring the manageability of development processes; taking into account the features of the sectoral and territorial structure of local entrepreneurship and the specific aspects of local conditions of capital accumulation; features of the functioning of local labor market, employment and staffing. Management tools aimed at intensification of entrepreneurial initiative include cooperation, clustering, optimal use of local budget funds, concessions, agreements on distribution of products, development of local markets, program management, investment subsidies for firms that establish their branches in rural areas, and state insurance of loans received by enterprises and local self-governing bodies. It has been proved that the prospect of digitalization of the development of entrepreneurial potential in rural areas is the use of the mechanism of “community management using geoinformation systems and technologies”, as well as data of earth remote sensing. In this regard, the theoretical and methodological provisions of digitalization in management of the development of entrepreneurial potential in rural areas have been developed. They provide for the formation of specialized content, the scope of which is selected using geoinformation systems and technologies; it also makes it possible to reflect the results of integrated assessment of economic, environmental and social components of the state of rural areas in real time. The created and tested geoportal of the development of entrepreneurial potential will enable potential investors and entrepreneurs to accept and analyze the state of rural development and focus on specific areas with appropriate resource provision for carrying out entrepreneurial activity. It has been substantiated that intellectualization of innovative development of entrepreneurial potential in rural areas requires appropriate skills of communicative interaction of entities and objects of development. As a result, creative decisions are taken; they are aimed at the formation of innovative mechanisms for managing the development of rural socioeconomic systems. Prerequisites for the intellectualization of innovative development of entrepreneurial potential in rural areas are as follows: the need for acquiring knowledge and competencies for implementation of innovations; development of creative management; the need for the formation of intellectual capital of development agents. The developed models of intellectualization of innovative development of entrepreneurial potential on the basis of smart specialization and intellectualization of the management system make it possible to form the goals of strategic development of entrepreneurship, which ensures the use of innovative methods in the management process. Formation of communicative business environment, organization of interaction of innovative mechanisms of development of local and regional socioeconomic ecological and spatial systems should be carried out on the basis of introduction of the model of inter-organizational communication focused on coordination of purposes and prospects of the development of entrepreneurship and improvement of business communication quality. The center for innovative development of the region, functional activity of which is focused on the formation and revival of entrepreneurial potential in rural areas, will promote the consolidation of interaction between development agents, institutions, and intellectual capital of entrepreneurship. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18326 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18325 Название: Управління інвестиційним потенціалом територіальних громад на засадах діджиталізації Авторы: Присяжна, Т. Т.; Prysiazhna, T. Аннотация: Дисертацію присвячено теоретико-методичному обґрунтуванню та розробці практичних рекомендацій щодо управління інвестиційним потенціалом територіальних громад із застосуванням цифрових технологій в умовах соціально-економічних трансформацій та забезпечення сталого розвитку. У теоретичному розділі дисертації систематизовано теоретичні засади й поглиблено зміст категоріального апарату інвестиційного потенціалу територіальної громади; обґрунтовано ефекти діджиталізації в процесі управління інвестиційним потенціалом територіальних громад; розроблено методичний інструментарій комплексної оцінки інвестиційного потенціалу територіальної громади; запропоновано концептуальний підхід до управління інвестиційним потенціалом територіальних громад на основі структуризації вхідних даних у розрізі ієрархічних рівнів. Інвестиційний потенціал територіальної громади розглядається як інтегрована сукупність інвестиційних ресурсів громади та можливостей їх активізації за рахунок використання діджитал-інструментів, що акцентує увагу на формуванні сприятливого інформаційного середовища для забезпечення сталого розвитку громади в умовах сучасних викликів. Обґрунтовано, що таке визначення конфігурує інвестиційний потенціал територіальних громад за елементами природно-ресурсного, інфраструктурного, фінансово-економічного, кадрового, соціального і культурного, інституційного та інноваційного його видів. Теоретично обґрунтовано дуальний ефект діджиталізації в процесі управління інвестиційним потенціалом територіальних громад, що, з одного боку, спрощує управлінські та інвестиційні процеси (за рахунок забезпечення доступності інформації для інвесторів), з іншого – підвищує конкурентоспроможність, прозорість та ефективність інвестиційної діяльності (завдяки цифровізації бізнес-процесів). Доведено, що діджиталізація уможливлює впровадження цифрових технологічних рішень у процес залучення інвестицій з позицій забезпечення ефективності та транспарентності інвестиційної діяльності, подолання адміністративних перешкод та спрощення процедури прийняття рішень. Запропоновано концептуальний підхід до управління інвестиційним потенціалом територіальних громад, що передбачає структуризацію вхідних даних у розрізі ієрархічних рівнів, а саме: міжнародного (прямі іноземні інвестицій), загальнонаціонального (капітальні інвестиції), регіонального (інтегральний індекс інвестиційного потенціалу) та рівня громади (обсяг залучених інвестицій), що забезпечує системність аналізу й оцінювання інвестиційного потенціалу з урахуванням екзогенних і ендогенних особливостей територіальних громад. В аналітичній частині дослідження здійснено моделювання залежності між обсягом залучених інвестицій та рівнем діджиталізації країни на основі економіко-математичної моделі за статистичним методом pooling; ідентифіковано фактори впливу на процес залучення інвестицій територіальними громадами на основі інтегрального індексу. Здійснено моделювання залежності між обсягом залучених інвестицій та рівнем діджиталізації країни на основі економіко-математичної моделі за статистичним методом pooling з використанням європейської методики Open data maturity, для ідентифікації найбільш значущих факторів інвестиційної привабливості країни, що дозволило встановити стійку залежність інвестиційного потенціалу від ефективних дій країни у напрямі впровадження та використання смарт-технологій, надання доступу до баз даних, гнучкості державного регулювання технологічної галузі. Доведено, що країни, які впроваджують новітні технології та перетворюють економіку з класичного у цифровий вимір, мають можливість більше залучати інвестиції на модернізацію виробництва та розвиток економіки країни. Відповідно, Україна має один з найбільших рівнів діджиталізації, що дає можливість залучати максимальний обсяг інвестицій та використовувати унікальний досвід та практичні уміння впровадження сучасних технологій як можливість для трансферу технологій та міжнародного технологічного консультування. Ідентифіковано фактори впливу на процес залучення інвестицій на основі інтегрального індексу з урахуванням темпів зміни часткових соціальноекономічних показників (зокрема, загальних, екологічних, економічних, інвестиційних, інфраструктурних та торгівельних), а також виокремлено фактори-дестимулятори, які потребують відповідних дій для мінімізації їх деструктивного впливу на рівень розвитку регіону та громади. Відповідно, виявлено відставання Житомирської області за показниками майже усіх груп. Встановлено, що вищі значення показників, ніж середні по Україні, Житомирська область має за порівнянням площі регіонів до довжини автомобільних доріг загального користування, що дозволяє виокремити позитивний вплив інфраструктурної складової на інвестиційний потенціал Житомирської області. На основі соціологічного дослідження, яке спрямоване на вивчення географічних, екологічних, інфраструктурних, соціальних та політичних умов залучення інвестицій у територіальні громади Житомирської області, виявлено, що розвиток доріг та приєднання до великих транспортних розв'язок, удосконалення системи управління відходами, покращення демографічної ситуації, розвиток транспортної, енергетичної, комунальної та фінансової інфраструктури є важливою умовою для інвестиційної привабливості територіальних громад Житомирської області. У проєктній частині дослідження обґрунтовано й апробовано методичний підхід до аналізу податкових надходжень в територіальні громади для виявлення ключових факторів формування бюджету та розробки прогностичної моделі оптимізації процесів управління на рівні громади; розроблено пропозиції щодо активізації інвестиційних процесів у межах територіальних громад на базі функціонування регіональних інвестиційних кластерів. За методичним підходом, що передбачає врахування впливу демографічних, інфраструктурних та економічних чинників, а також використання методів Boruta та покрокової регресії, здійснено аналіз податкових надходжень, як індикатора розвитку інвестиційного потенціалу громад, що дозволило визначити ключові фактори формування бюджету та розробити прогностичну модель оптимізації процесів управління на рівні громади. За результатами побудови прогностичної моделі виявлено високу точність у визначенні ключових детермінант податкових надходжень, що свідчить про ефективність застосування комплексного підходу до визначення факторів впливу на податкові надходження, що дозволяє громадам більш ефективно управляти власними ресурсами та розробляти стратегії для підвищення інвестиційної привабливості. Обґрунтовано, що комплексну оцінку інвестиційного потенціалу територіальної громади слід здійснювати на основі використанням розробленого методичного інструментарію, який включає інтегрований аналіз соціальноекономічних, інфраструктурних, фінансових, інноваційних та галузевих показників, порівняння з аналогічними громадами та застосування SWOTаналізу для визначення інвестиційної привабливості. Такий підхід враховує національні інтереси країни, поряд з локальними особливостями розвитку громад, посилюючи їх інвестиційну привабливість та створюючи підґрунтя для визначення перспективних напрямів розвитку. Відповідно, за результатами SWOT-аналізу визначено стратегічні пріоритети для внутрішнього та зовнішнього інвестування, а саме: ресурсний, інфраструктурний, соціальний, інноваційний, які спрямовані на розвиток територіальних громад та Житомирської області в цілому. Обґрунтовано, що активізація інвестиційних процесів у межах територіальних громад забезпечуватиметься на базі функціонування регіональних інвестиційних кластерів, які включають громади регіону, фінансово-кредитні установи, представників ІТ-бізнесу, регіональні заклади вищої освіти, консалтингові установи, співпраця між якими сприятиме діджиталізації громад та підвищенню рівня доступності даних про них для потенційних інвесторів. Інформаційне забезпечення потенційних інвесторів територіальних громад у межах кластерів слід здійснювати на основі геоінвестиційних паспортів, які надають комплексну інформацію про громаду та актуальні інвестиційні пропозиції у фізичному (друкованому – інвестиційний паспорт) та онлайн (геопортал) форматах.; The dissertation is devoted to the theoretical and methodological substantiation and development of practical recommendations for managing the investment potential of territorial communities using digital technologies in the context of socio-economic transformations and sustainable development. The theoretical chapter of the dissertation systematizes the theoretical foundations and deepens the content of the categorical apparatus of the investment potential of a territorial community; substantiates the effects of digitalization in the process of managing the investment potential of territorial communities; develops methodological tools for a comprehensive assessment of the investment potential of a territorial community; proposes a conceptual approach to managing the investment potential of territorial communities based on structuring input data in terms of hierarchical levels. The investment potential of a territorial community is considered as an integrated set of investment resources of the community and opportunities for their activation through digital tools, focusing on forming a favorable information environment to ensure sustainable community development in the face of modern challenges. It is substantiated that such a definition configures the investment potential of territorial communities by elements of its natural resource, infrastructure, financial and economic, personnel, social and cultural, institutional and innovative types. The dual effect of digitalization in the process of managing the investment potential of territorial communities is theoretically substantiated, which, on the one hand, simplifies management and investment processes (by ensuring the availability of information for investors), and on the other hand, increases the competitiveness, transparency and efficiency of investment activity (due to the digitalization of business processes). It is proved that digitalization makes it possible to introduce digital technological solutions into the process of attracting investments from the standpoint of ensuring the efficiency and transparency of investment activities, overcoming administrative obstacles and simplifying the decision-making process. Conceptual approach to managing the investment potential of territorial communities, which involves structuring the input data in terms of hierarchical levels, namely: international (foreign direct investment), national (capital investment), regional (integrated investment potential index), and community level (volume of attracted investment), which ensures systematic analysis and assessment of investment potential, taking into account exogenous and endogenous features of territorial communities is proposed. In the analytical part of the study, the dependence between the volume of attracted investments and the level of digitalization of the country is modeled based on an economic and mathematical model using the statistical pooling method; factors influencing the process of attracting investments by territorial communities are identified based on an integral index. The relationship between the volume of attracted investments and the level of digitalization of the country is modeled based on an economic-mathematical model using the statistical pooling method with the use of the European methodology Open data maturity, to identify the most significant factors of investment attractiveness of the country, which allowed to establish a stable dependence of investment potential on the effective actions of the country in the direction of introduction and use of smart technologies, provision of access to databases, flexibility of state regulation of the technological industry. It has been proven that countries that introduce the latest technologies and transform their economies from the classical to the digital dimension can attract more investment to modernize production and develop their economy. Accordingly, Ukraine has one of the highest levels of digitalization, which makes it possible to attract the maximum amount of investment and use the unique experience and practical skills of implementing modern technologies as an opportunity for technology transfer and international technological consulting. The factors influencing the process of attracting investments are identified based on an integral index, taking into account the rates of change of partial socio-economic indicators (in particular, general, environmental, economic, investment, infrastructure and trade), and the factors-destimators that require appropriate actions to minimize their destructive impact on the level of development of the region and community are highlighted. Accordingly, the lagging behind of the Zhytomyr region in terms of almost all groups was revealed. It is established that the Zhytomyr region has higher values of indicators than the average for Ukraine when comparing the area of regions to the length of public roads, which allows us to highlight the positive impact of the infrastructure component on the investment potential of the Zhytomyr region. Based on the sociological research aimed at studying the geographical, environmental, infrastructural, social and political conditions for attracting investment in the territorial communities of the Zhytomyr region, it was found that the development of roads and connection to major transport interchanges, improvement of the waste management system, improvement of the demographic situation, development of transport, energy, communal and financial infrastructure are important conditions for the investment attractiveness of the territorial communities of the Zhytomyr region. In the design part of the study, a methodological approach to the analysis of tax revenues to territorial communities is substantiated and tested to identify key factors in budget formation and develop a predictive model for optimizing management processes at the community level; proposals for intensifying investment processes within territorial communities based on the functioning of regional investment clusters are developed. Using a methodological approach that takes into account the influence of demographic, infrastructure and economic factors, as well as the use of Boruta and stepwise regression methods, the article analyses tax revenues as an indicator of the development of the investment potential of communities, which allowed identifying key factors of budget formation and developing a predictive model for optimizing management processes at the community level. Based on the results of building a simple model, a high accuracy in determining the key determinants of tax revenues was found, which indicates the effectiveness of an integrated approach to determining the factors influencing tax revenues, which allows communities to more effectively manage their resources and develop strategies to increase investment attractiveness. It is substantiated that a comprehensive assessment of the investment potential of a territorial community should be carried out based on the developed methodological tools, which include an integrated analysis of socio-economic, infrastructure, financial, innovative and sectoral indicators, comparison with similar communities and application of SWOT analysis to determine investment attractiveness. This approach takes into account the national interests of the country, along with the local peculiarities of community development, enhancing their investment attractiveness and creating the basis for identifying promising areas of development. Accordingly, based on the results of the SWOT analysis, strategic priorities for internal and external investment are identified, namely: resource, infrastructure, social, and innovation, which are aimed at the development of territorial communities and the Zhytomyr region as a whole. It is substantiated that the intensification of investment processes within territorial communities will be ensured based on the functioning of regional investment clusters, which include communities of the region, financial and credit institutions, representatives of IT business, regional higher education institutions, consulting institutions, cooperation between which will facilitate the digitalization of communities and increase the level of accessibility of data about them for potential investors. Information support for potential investors in territorial communities within clusters should be provided based on geo-investment passports, which provide comprehensive information about the community and current investment proposals in physical (printed-investment passport) and online (geoportal) formats. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18325 2025-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18321 Название: Формування системи рефлексивного управління персоналом сільськогосподарських підприємств Авторы: Мосієнко, О. В.; Mosienko, O. Аннотация: У дисертаційній роботі досліджено теоретичні і методичні положення та розроблено практичні рекомендації щодо формування системи рефлексивного управління персоналом сільськогосподарських підприємств. У теоретичній частині дослідження – удосконалено трактування поняття «рефлексивне управління персоналом підприємств»; узагальнено класифікацію принципів, методів та форм рефлексивного управління персоналом підприємств; розроблено науково-методичний підхід до комплексного оцінювання системи управління персоналом сільськогосподарських підприємств з позицій виокремлення економічної та рефлексивної компонент. Теоретично обґрунтовано, що рефлексивне управління персоналом підприємств слід розглядати, з одного боку, як процес взаємодії суб'єкта управління (керівника) і керованого об'єкта управління (персоналу), що реалізується через співпрацю зазначених елементів системи з урахуванням їх психологічних особливостей та взаємовпливу, результатом якого є групова самоорганізація діяльності, спрямована на досягнення цілей підприємства; з іншого боку – як діяльність керівника, основою якої є професійне мислення, що полягає у вирішенні проблем управління через формування командної структури колективу. Автором виокремлено компоненту керуючої ланки, узгодженість підсистем планування, організації, мотивації, комунікації, контролю й реалізується через сукупність соціально-психологічних впливів на керований елемент системи менеджменту для досягнення передбачуваних економічних та управлінських результатів антропогенної складової. Узагальнено специфічні принципи рефлексивного управління персоналом підприємств, до яких віднесено: функціональну організацію праці; значущість та пріоритетність особистості; професійний розвиток; навчання та поділ досвідом; схильність до інновацій; асертивність; соціальну відповідальність. Доведено, що за рефлексивного управління персоналом підприємств одночасно реалізуються дві функції: 1) пасивна (функція артифікації), яка конфігурує процеси планування та прогнозування, аналіз проблемних ситуацій та процес прийняття управлінських рішень; 2) активна (функція реїфікації), яка передбачає організацію роботи, формування мотивації персоналу та контроль. Визначено відмінні ознаки рефлексивної системи управління, а саме: горизонтальна організаційна структура управління, важливою компонентою якої є трудова самоорганізація за професійними інтересами; демократичний, партнерський стиль керівництва; еталонний, харизматичний тип влади керівника; управління, засноване на колективній відповідальності та орієнтації на загальний результат, від якого залежить матеріальне та моральне задоволення персоналу; базовим ресурсом досягнення цілей підприємства є люди, результатом праці яких є групова синергія професійних здатностей та особистих здібностей, що забезпечують результативність діяльності трудового колективу та підприємства в цілому. Розроблено методичний підхід до комплексного оцінювання системи управління персоналом сільськогосподарських підприємств, який реалізується у етапи: оцінювання стану формування персоналу; розвитку його потенціалу, ефективності роботи та соціально-психологічного забезпечення персоналу; моніторингу комунікативних зв'язків керівництва та персоналу. Запропонований підхід дозволяє проаналізувати економічні та соціальні показники системи управління персоналом, ідентифікувати проблеми та встановити їх причини. В аналітичній частині дослідження – оцінено сучасний стан кадрового потенціалу сільськогосподарських підприємств; досліджено передумови формування системи рефлексивного управління персоналом; ідентифіковано мотиваційні стимули щодо підвищення продуктивності праці; визначено специфіку формування соціально-трудових відносин на підприємствах та їх вплив на результат діяльності підприємства. До передумов формування системи рефлексивного управління персоналом сільськогосподарських підприємств віднесено: зменшення кількості висококваліфікованих працівників; високий рівень безробіття сільського населення; зростання частки працівників пенсійного та передпенсійного віку; збільшення кількості сезонних найманих працівників; нижчий освітньо-кваліфікаційний рівень працівників сільського господарства серед зайнятих в інших галузях економіки; невідповідність коефіцієнта співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати європейським стандартам; низький рівень матеріального мотивування персоналу до високопродуктивної праці; невиконання низки гуманістичних завдань управління. Поглиблений аналіз стану та мотиваційного забезпечення системи управління персоналом проведено на базі 50 сільськогосподарських підприємств Житомирської області. Розрахунки свідчать, що великі підприємства мають більшу суму чистого доходу та вищий рівень продуктивності праці, що пояснюється тим, що вони мають доступ до ринку капіталу та охоплюють більшу частку товарного ринку, відповідно більший обсяг виробництва, тоді як середні та малі підприємства орієнтуються на місцеві джерела сировини та ринки збуту. На великих підприємствах нижчий рівень трудомісткості праці, вищий рівень заробітної плати, питома вага соціальних та стимулюючих виплат майже однакова і складає близько 21,2 та 0,8 %, відповідно. Встановлено, що ефективність використання трудового потенціалу характеризується не лише економічними, а й соціально-психологічними показниками, аналізування яких свідчить про наявність проблем в існуючій системі управління персоналом сільськогосподарських підприємств, зокрема: більшість керівників використовують адміністративні методи управління та є схильними до консерватизму; персонал слабо долучається до управління підприємством; розвинені вертикальні ієрархічні організаційні структури. Для підприємств характерними є негативні показники соціально-трудових відносин, а саме: високій рівень виробничих конфліктів; плинність кадрів; низька мотивація персоналу (3,22 з можливих 5 балів). Основними мотиваційними стимулами підвищення продуктивності праці персоналу є підвищення заробітної плати та система соціально-психологічного стимулювання (відповідно, 46,1 та 61,1 % – високваліфіковані; 46,2 та 21,7 % – низькокваліфіковані працівники). Деталізовано та апробовано методичний підхід до діагностування механізмів мотивації персоналу сільськогосподарських підприємств до високопродуктивної праці, що ґрунтується на моделюванні: а) факторного впливу матеріальних та нематеріальних (позитивних та негативних) мотиваційних стимулів на продуктивність праці; б) факторного впливу продуктивності праці на результат діяльності підприємства – новостворену вартість, яка розглядається як сукупний продукт колективної праці управлінського та виробничого персоналу. Встановлено, що продуктивність праці персоналу значною мірою залежить від матеріального стимулювання у вигляді заробітної плати та стимулюючих виплат, а також від нематеріальних позитивних стимулів; незначною є залежність від соціальних виплат; негативне нематеріальне стимулювання чинить зворотній вплив на продуктивність праці. Розмір новоствореної вартості суттєво залежить від рівня продуктивності праці. Здійснено прогнозування рівня продуктивності праці за умов впливу матеріальних та нематеріальних мотивуючих стимулів, а також результатів діяльності підприємств, що характеризуються сумою новоствореної вартості, на яку впливають рівень продуктивності праці. Зростання продуктивності праці, що забезпечується щорічним підвищенням середньої заробітної плати та збільшенням рівня позитивного нематеріального стимулювання, впливає на формування новоствореної вартості як одного з результативних показників діяльності підприємства. В рекомендаційній частині дослідження – визначено механізм та етапи організаційного розвитку сільськогосподарських підприємств за рахунок побудови горизонтальної структури управління; обґрунтовано технологію формування системи менеджменту персоналу сільськогосподарських підприємств на засадах системно-рефлексивного підходу; розроблено рекомендації щодо застосування рефлексивних методів управління та запропоновано оптимізаційну модель соціально-економічного стимулювання трудової діяльності. Аргументовано доцільність формування горизонтально інтегрованої організаційної структури управління командною роботою персоналу за рахунок активізації рефлексивних взаємозв'язків та комунікацій між підсистемами підприємства та екзогенним середовищем для подолання емерджентності управлінської системи і підвищення ефективності використання кадрового потенціалу. За основними критеріями, що характеризують самоорганізацію на підприємстві, розроблено методику оцінки рівня самоорганізації колективу за допомогою карти самоорганізації. Дослідження показали, що процеси колективної самоорганізації на сільськогосподарських підприємствах проходять лише на рівні невеликих груп працівників, за непрофесійними інтересами, спостерігається низький рівень особистої самоорганізації та досить високий показник керівного впливу. Обґрунтовано технологію формування системи менеджменту персоналу сільськогосподарських підприємств на засадах системно-рефлексивного підходу, яка, з одного боку, передбачає удосконалення кадрової політики через підбір, розміщення та використання людських ресурсів за принципами інтеграції їх професійних компетентностей та психологічних якостей для створення організаційно-адаптивного механізму трудової співпраці й розвитку процесів самоорганізації на підприємстві, з іншого – розширює можливості нематеріальної мотивації трудової активності для підвищення результативності роботи підприємства та вибудовування людиноцентричної траєкторії його розвитку. Розроблено пропозиції щодо імплементації методів рефлексивного управління персоналом сільськогосподарських підприємств за допомогою соціально-психологічного нематеріального мотиваційного стимулювання, яке впливає на систему цілей, цінностей, образу мислення та поведінку працівників, формує передумови до високопродуктивної трудової діяльності персоналу і забезпечує найвищу якість трудового життя. Рефлексивні методи управління апробовано на окремих сільськогосподарських підприємствах Житомирської області. Для удосконалення системи управління персоналом сільськогосподарських підприємств запропоновано систему мотиваційних заходів на основі комплексного поєднання матеріальних та нематеріальних стимулів. Сформовано «пакет» соціально-економічних заходів стимулюючого характеру та побудовано соціально-економічну оптимізаційну модель його впровадження. Цільовою функцією моделі є досягнення максимуму сумарних переваг від використання оптимального набору стимулюючих засобів за мінімуму фінансових затрат, для досягнення заданої величини результату діяльності працівників.; The thesis is devoted to investigation of theoretical and methodological foundations and development of practical recommendations regarding the formation of the system of reflexive human resource management at agricultural enterprises. The theoretical part of the research provides the improved interpretation of the notion ‘reflexive human resource management', generalized classification of principles, methods and forms of reflexive human resource management. This part also presents a developed scientific and methodological approach to a comprehensive assessment of the human resource management system at agricultural enterprises from the standpoint of separating the economic and reflective components. It has been theoretically substantiated that on the one hand, reflexive human resource management at enterprises should be considered as a process of interaction between the management entity (a manager) and the managed object (staff) which is realized through cooperation of the specified system elements taking into account their psychological features and mutual influence, the result of which is a group selforganization of activities aimed at achieving the goals of the enterprise. On the other hand, it should be interpreted as the activity of a manager, which is based on professional thinking and consists in solving management problems through the formation of the team structure among the staff members. The author has singled out the component of the controlling unit, the consistency of subsystems of planning, organization, motivation, communication, and control; it is realized through a set of social and psychological influence on the controlled element of the management system to achieve predictable economic and managerial results of the anthropogenic component. The specific principles of reflexive human resource management at enterprises have been generalized. They include functional organization of labour, significance and priority of personality, professional development, training and sharing the experience, tendency to innovate, assertiveness, and social responsibility. It has been proved that under reflexive human resource management, two functions are realized simultaneously: 1) passive (artification function), which configures the processes of planning and forecasting, analysis of problem situations and the process of taking managerial decisions; 2) active (reification function), which involves the organization of work, staff motivation and control. Distinctive features of the reflective management system have been identified, namely horizontal managerial setup, an important component of which is labour selforganization according to professional interests; democratic, collaborating leadership style; model, charismatic type of manager's authority; management based on collective responsibility and focus on the overall result, which the material and moral satisfaction of staff depends on; the basic resource for achieving the goals of the enterprise are people whose work results in a group synergy of professional and personal abilities that ensure the effectiveness of the workforce and the enterprise as a whole. A methodological approach to the comprehensive assessment of the reflexive human resource management system at agricultural enterprises has been developed. The assessment has its stages: assessment of the state of staff formation; development of its potential, efficiency of work, as well as social and psychological support of the staff; monitoring of communication between management and staff. The proposed approach makes it possible to analyze the economic and social indicators of the human resource management system, identify problems and their causes. The analytical part of the research deals with the assessment of the current state of workforce capacity at agricultural enterprises, the investigation of preconditions for the formation of the reflexive human resource management system, identification of motivational incentives aimed at increasing productivity, identification of specific features of the formation of social and labour relations at the enterprises and their effect on the performance of the enterprise. There is a number of prerequisites for the formation of reflexive human resource management system at agricultural enterprises. These are reduction in the number of highly qualified employees, high unemployment rate of the rural population, increase in the share of employees of retirement and pre-retirement age, growing number of seasonal employees, lower educational and qualification level of agricultural workers among those employed in other sectors of the economy, noncompliance of the ratio of average and minimum wages with European standards, low level of financial incentives that would stimulate staff to work with higher productivity, and also failure to fulfil a number of humanistic tasks of management. An in-depth analysis of the state and motivational support of the human resource management system has been conducted on the basis of 50 agricultural enterprises of Zhytomyr oblast. Calculations show that large enterprises have a higher net income and higher productivity. This is explained by the fact that they have access to the capital market and account for larger share of the commodity market, and respectively, have greater production output. At the same time, medium-sized and small enterprises focus on local markets and sources of raw materials. Large enterprises are characterized by the lower level of labour intensity and higher wages; the share of social payments and incentives is almost the same and is about 21.2 and 0.8 %, respectively. It has been established that the efficiency of use of labour potential is characterized not only by economic but also by social and psychological indicators. Their analysis indicates problems in the existing human resource management system at agricultural enterprises. In particular, most managers use administrative management methods and are have a propensity for conservatism; staff is hardly involved in the management of the enterprise; vertical hierarchical organizational setup is rather developed. Negative indicators of social and labour relations are typical of enterprises, namely high level of industrial disputes, staff turnover, and low staff motivation (3.22 out of a possible 5 points). The main motivational incentives used to increase staff productivity are pay rise and a system of social and psychological incentives (46.1 and 61.1 % highly skilled employees; 46.2 and 21.7 % low-skilled workers, respectively). The methodological approach aimed at detecting the mechanisms of staff motivation at agricultural enterprises to highly productive work have been detailed and tested. The approach is based on modelling of a) the factor influence of financial and non-financial (positive and negative) motivational incentives on labour productivity, and b) the factor influence of labour productivity on the performance of the enterprise – the newly created value which is considered as the aggregate product of collective labour of management and operational staff. It has been found that the staff productivity largely depends on financial incentives such as wages and incentive payments, as well as on non-financial positive incentives. The dependence on social benefits is insignificant. Negative non-financial incentives have the opposite effect on labour productivity. The size of the newly created value significantly depends on the level of labour productivity. The level of labour productivity under the influence of financial and nonfinancial motivating incentives, as well as the performance of enterprises characterized by the amount of the newly created value, which is affected by the level of labour productivity, have been forecast. The increase in labour productivity due to the annual rise of average wages and growth of the level of positive non-financial incentives affects the formation of the newly created value as one of the performance indicators of the enterprise. The recommendation part of the research provides the mechanism and stages of organizational development of agricultural enterprises through establishing a horizontal managerial setup. The technology of the formation of the existing human resource management system at agricultural enterprises on the basis of the systemreflexive approach has been substantiated. Recommendations on the use of reflexive management methods have been developed; and an optimization model of socioeconomic incentives has been proposed. The expediency of forming a horizontally integrated organizational setup of team work management has been substantiated. It should be implemented through the activation of reflective relationship and communication between the subsystems of the enterprise and the exogenous environment to overcome the emergence of the management system and increase the efficiency of workforce capacity. A methodology for assessing the level of self-organization of the staff members using a map of self-organization has been developed according to the main criteria that characterize self-organization at the enterprise. Studies have shown that the process of collective self-organization at agricultural enterprises takes place only at the level of small groups of workers and is based on non-professional interests, there is a low level of personal self-organization and a fairly high rate of managerial influence. The technology of the formation of the human resource management system at agricultural enterprises on the basis of system-reflexive approach has been substantiated. On the one hand, it involves the improvement of personnel policy through selection, placement and use of human resources on the principles of integration of their professional competencies and psychological qualities to create an organizational and adaptive mechanism of labour cooperation and develop selforganization processes at the enterprise. On the other hand, it expands the possibilities of non-financial motivation of labour activity in order to increase the efficiency of the enterprise and build a human-centric pathway of its development. Proposals for the implementation of methods of reflexive human resource management at agricultural enterprises have been developed. It should be implemented through social and psychological non-financial motivational incentives which affect the system of goals, values, mindset and behaviour of employees, form the preconditions for highly productive work and ensure the highest quality of working life. Reflective management methods have been tested at some agricultural enterprises in Zhytomyr oblast. In order to improve the human resource management system at agricultural enterprises, a system of motivational measures based on a comprehensive combination of financial and non-financial incentives has been proposed. A «package» of socioeconomic measures of stimulating nature has been formed and a socioeconomic optimization model of its implementation has been constructed. The target function of the model is to achieve the maximum total benefits from the use of the optimal set of incentives at a minimum financial cost to achieve a given value of the performance of employees. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18321 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18318 Название: Інституційні засади управління земельними ресурсами в умовах ринкових трансформацій Авторы: Наумчук, В. В.; Naumchuk, V. Аннотация: Дисертаційну роботу присвячено теоретико-методичному обґрунтуванню та розробці інституційних засад управління земельними ресурсами в умовах ринкових трансформацій. У теоретичному розділі узагальнено та поглиблено наукові підходи до інституціалізації управління земельними ресурсами як основи формування ефективної системи їхнього використання та регулювання. Інституціалізація в даному контексті розглядається як процес формування, функціонування та вдосконалення інститутів, що забезпечують регулювання земельних відносин відповідно до економічних, соціальних та правових умов ринкових трансформацій. Досліджено концептуальні засади інституціоналізації, визначено ключові принципи, механізми та особливості функціонування відповідних інститутів. Обґрунтовано необхідність удосконалення інституційної бази через впровадження децентралізованих механізмів управління, що сприяє підвищенню ефективності земельних відносин та забезпечує прозорість ухвалення управлінських рішень. Систематизовано теоретичні підходи до управління земельними ресурсами, що базуються на інституційній теорії. Особливу увагу приділено ролі державних і недержавних інститутів у забезпеченні стабільності та прогнозованості управлінських процесів у сфері земельних відносин. Охарактеризовано адміністративні, економічні та правові механізми регулювання, їхній вплив на розвиток ринку землі та ефективність використання земельного фонду. Нормативно-правове забезпечення інституціалізації управління земельними ресурсами визначено як багаторівневий процес, що охоплює вдосконалення законодавчої бази, створення правових механізмів та активне впровадження цифрових технологій для автоматизації контролю та моніторингу земельного фонду. Проаналізовано відповідність чинного законодавства сучасним викликам та визначено напрями його вдосконалення. Особливу увагу приділено професійній підготовці кадрів у сфері земельних відносин та інтеграції міжнародного досвіду для підвищення ефективності управлінських рішень. Розглянуто методичний інструментарій для оцінювання ефективності державного регулювання земельних ресурсів, що базується на інтеграції економічних, соціальних та екологічних показників. Визначено ключові критерії оцінки ефективності інституційної системи управління земельними ресурсами, серед яких доходність землекористування, доступність земель для місцевих громад, рівень рекультивації деградованих територій та впровадження природоохоронних заходів. В аналітичному розділі проведено комплексний аналіз інституційних засад управління земельними ресурсами в умовах ринкових трансформацій. Оцінено сучасний стан земельних ресурсів, їх використання та основні тенденції змін під впливом природних, соціально-економічних та військових факторів. Особливу увагу приділено впливу глобальних викликів, зокрема воєнних дій, на земельні ресурси України, що спричинили значне скорочення сільськогосподарських угідь та створили додаткові загрози продовольчій безпеці й економічній стабільності. На регіональному рівні проаналізовано трансформаційні процеси у структурі використання земельного фонду. Встановлено, що антропогенне навантаження на природні території, розширення сільськогосподарських угідь за рахунок природних біоценозів, а також скорочення забудованих земель та деградація ґрунтів потребують перегляду підходів до управління земельними ресурсами. Визначено необхідність інтеграції екологічних та соціальноекономічних аспектів у політику управління земельними ресурсами, що сприятиме забезпеченню сталого розвитку регіону. Аналіз підтвердив суттєвий вплив воєнних дій на стан земельних ресурсів, особливо в найбільш постраждалих регіонах. Відновлення та ефективне використання цих земель вимагає удосконалення інституційних механізмів регулювання, спрямованих на адаптацію земельної політики до умов воєнного та післявоєнного періоду. Розглянуто позитивний досвід реалізації інституційних реформ у сфері земельних відносин, зокрема функціонування «Земельного банку» та впровадження електронних аукціонів через систему «Прозорро.Продажі». Ці механізми забезпечили підвищення прозорості та ефективності розподілу державних земель, сприяли зростанню конкурентності ринку, збільшенню бюджетних надходжень і залученню інвестицій у сільськогосподарський сектор.Визначено необхідність удосконалення законодавчої бази для прозорості ринку землі, захисту прав землевласників і орендарів, посилення державного контролю та впровадження цифрових технологій. У проєктному розділі обґрунтовано напрями удосконалення інституційних засад управління земельними ресурсами, враховуючи виклики ринкових трансформацій, безпекові загрози та екологічні ризики. Визначено необхідність формування ефективного інституційного середовища регулювання землекористування, що базується на удосконаленні законодавчої бази, запровадженні прозорих механізмів державного контролю та впровадженні цифрових технологій у процеси земельного адміністрування. Запропоновано скасування механізму безоплатної приватизації, запровадження масової оцінки земель на ринкових засадах та дозволу на продаж державних і комунальних земель власникам багаторічних насаджень. Важливим етапом розвитку інституційного регулювання визначено створення геоінформаційної системи автоматизованого моніторингу земельних відносин у межах «Ukraine Facility Plan» та перегляд нормативів використання радіаційно забруднених земель для їхнього безпечного використання. Доведено, що ефективне інституційне регулювання земельного ринку потребує впровадження інноваційних технологій, зокрема блокчейну у земельних реєстрах, що забезпечить прозорість транзакцій, знизить корупційні ризики та спростить доступ до ринку землі. Розглянуто інституційні аспекти відновлення та рекультивації земель, пошкоджених унаслідок воєнних дій, що потребують координації зусиль державних органів, місцевого самоврядування та міжнародних партнерів. Визначено необхідність залучення додаткових фінансових ресурсів через податкові пільги, грантові програми та спеціальні інвестиційні механізми. Оцінено ефективність заходів з первинного обстеження забруднених територій для встановлення їхньої придатності до подальшого використання та реалізації екологічних програм, спрямованих на відновлення родючості ґрунтів та зниження екологічних ризиків. Гармонізація земельного законодавства України з європейськими інституційними стандартами управління земельними ресурсами розглядається як ключовий стратегічний напрям реформування галузі. Визначено напрями імплементації європейських вимог щодо екологічної стійкості та органічного виробництва, інтеграцію даних про органічні землі до Державного земельного кадастру, а також реформування системи масової грошової оцінки земель відповідно до європейських стандартів. Запропоновано механізми використання права оренди землі як застави для залучення інвестицій та створення прозорих процедур земельних торгів. Особливу увагу приділено захисту прав власників землі за її вилучення для суспільних потреб, розробки компенсаційних механізмів та підтримки замінованих територій із залученням міжнародних ресурсів.; The thesis is devoted to the theoretical and methodological substantiation and development of institutional foundations for land resource management in the context of market transformations. The theoretical section generalizes and deepens scientific approaches to the institutionalization of land resource management as a basis for the formation of an effective system of land use and regulation. Institutionalization in this context is considered as the process of formation, functioning, and improvement of institutions that regulate land relations in accordance with economic, social, and legal conditions of market transformations. The conceptual foundations of institutionalization are studied, key principles, mechanisms, and features of institutional functioning are identified. The necessity of improving the institutional framework through the implementation of decentralized management mechanisms, which contribute to increasing the efficiency of land relations and ensuring transparency in decisionmaking, is substantiated. Theoretical approaches to land resource management based on institutional theory are systematized. Particular attention is paid to the role of state and non-state institutions in ensuring the stability and predictability of management processes in the field of land relations. Administrative, economic, and legal regulatory mechanisms, their impact on land market development, and land fund efficiency are characterized. Legal support for the institutionalization of land resource management is defined as a multi-level process that includes improving the legislative framework, creating legal mechanisms, and actively implementing digital technologies for land fund control and monitoring automation. The compliance of current legislation with modern challenges is analyzed, and directions for its improvement are determined. Special attention is paid to the professional training of specialists in land relations and the integration of international experience to enhance management decisionmaking effectiveness. A methodological toolkit for assessing the efficiency of state regulation of land resources based on the integration of economic, social, and environmental indicators is considered. Key criteria for evaluating the efficiency of the institutional land resource management system are identified, including land-use profitability, land accessibility for local communities, reclamation levels of degraded areas, and the implementation of environmental protection measures. The analytical section presents a comprehensive analysis of the institutional foundations of land resource management in the context of market transformations. The current state of land resources, their use, and key transformation trends under natural, socio-economic, and military influences are assessed. Special attention is given to the impact of global challenges, including military actions, on Ukraine's land resources, which have led to a significant reduction in agricultural land and created additional threats to food security and economic stability. At the regional level, transformational processes in land fund use are analyzed. It is established that anthropogenic pressure on natural areas, the expansion of agricultural land at the expense of natural biocenoses, the reduction of built-up areas, and soil degradation require a revision of land resource management approaches. The necessity of integrating ecological and socio-economic aspects into land management policies is identified to ensure sustainable regional development. The analysis confirms the significant impact of military actions on land resources, particularly in the most affected regions. The restoration and efficient use of these lands require improving institutional regulation mechanisms, adapting land policies to wartime and post-war conditions. The positive experience of implementing institutional reforms in land relations, particularly the functioning of the «Land Bank» and the introduction of electronic auctions through the «Prozorro.Sale» system, is considered. These mechanisms have increased transparency and efficiency in state land distribution, enhanced market competitiveness, increased budget revenues, and attracted investments in the agricultural sector. The necessity of legislative improvements to ensure land market transparency, protect landowners' and tenants' rights, strengthen state control, and implement digital technologies is highlighted. The project section substantiates directions for improving the institutional foundations of land resource management, considering market transformation challenges, security threats, and ecological risks. The necessity of forming an effective institutional environment for land-use regulation is identified, based on legislative improvements, the introduction of transparent state control mechanisms, and the implementation of digital technologies in land administration processes. It is proposed to abolish the mechanism of free privatization, introduce mass land valuation based on market principles, and allow the sale of state and municipal lands to perennial crop owners. A key stage in institutional regulation development is the creation of a geoinformation system for automated land relations monitoring within the Ukraine Facility Plan and the revision of regulations for the use of radiation-contaminated lands to ensure their safe utilization. It is proven that effective institutional regulation of the land market requires the introduction of innovative technologies, particularly blockchain in land registries, to ensure transaction transparency, reduce corruption risks, and simplify land market access. Institutional aspects of land restoration and reclamation damaged due to military actions are considered, requiring coordinated efforts from state authorities, local governments, and international partners. The need for additional financial resources through tax incentives, grant programs, and special investment mechanisms is highlighted. The effectiveness of preliminary inspections of contaminated areas to determine their suitability for further use and implement environmental programs aimed at restoring soil fertility and reducing ecological risks is assessed. The harmonization of Ukraine's land legislation with European institutional standards for land resource management is viewed as a key strategic reform direction. The implementation of European environmental sustainability and organic production requirements, the integration of organic land data into the State Land Cadastre, and the reform of mass land valuation systems in line with European standards are proposed. Mechanisms for using land lease rights as collateral to attract investments and create transparent land auction procedures are outlined. Special attention is paid to protecting landowners' rights in cases of expropriation for public needs, developing compensation mechanisms, and supporting mine-contaminated areas with international assistance. Wed, 01 Jan 2025 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18318 2025-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18317 Название: Організаційно-економічні засади розвитку екологічного туризму Авторы: Осіпчук, А. С.; Osipchuk, A. Аннотация: Дисертацію присвячено розв'язанню проблем обґрунтування концептуального базису екологічного туризму, розробленню теоретикометодологічних і науково-практичних рекомендацій для формування організаційно-економічних засад розвитку екологічного туризму. Протистояння глобальним деструктивним процесам і забезпечення необхідного рівня економічного зростання, поєднуючи питання економічної, організаційної та екологічної ефективності є основою розвитку екологічного туризму. У теоретичній частині дослідження систематизовано науково-теоретичні засади та поглиблено зміст основних понять екотуристичної діяльності, а саме сформульовано авторський підхід до дефініцій екологічний туризм, екотуристичний продукт, туристичний продукт; розширено класифікацію напрямів та актуалізовано функції екотуризму; сформовано основні детермінанти розвиненості туристичного потенціалу; запропоновано принципи розвитку екологічного туризму в ринкових умовах. Організаційно-економічний механізм туристичної діяльності, як сукупність форм та методів, за допомогою яких здійснюється організація суспільного виробництва у сфері туристичного бізнесу, використано для забезпечення сприятливого середовища для розвитку екотуризму. Дослідження нормативно-правового регулювання екотуристичної діяльності надало можливість провести розмежування відповідальності державних органів у законодавчій та виконавчій діяльності туристичної галузі. Для управління господарською діяльністю у сфері туризму використовують нормативно-правову базу загального призначення та нормативно-правові акти, що відносяться до спеціального законодавства з питань регулювання туристичної діяльності. У вирішенні питань відповідності туристичних продуктів та наданих послуг значною є роль стандартизації, сертифікації та екологічного маркування комплексу туристичних послуг, оскільки нормативно підтверджені характеристики продукції викликають у споживача довіру до обраного товару чи послуги, мотивують до придбання, надають інформацію про переваги об'єкта щодо його впливу на стан довкілля та здоров'я людини. Представники державної влади, інвестори, туристи та місцеве населення є ключовими стейкголдерами у системі надання туристичних послуг, і тому вирішують, які товари та послуги повинні пропонуватися, тобто, вони формують потенційний попит. В економічних відносинах такі групи є «замовниками» товарів та «утримувачами» територій і об'єктів природнозаповідного фонду, вони є «клієнтами» екологічних дестинацій. Оскільки заповідні зони постачають товари та послуги на загальноконкурентному ринку, вони в економічному сенсі є підприємствами, що стикаються з комплексом клієнтів, які, можливо, захочуть витратити свої обмежені кошти в іншому місці. Тому варто просувати екотуристичний продукт з акцентом на унікальність його властивостей (ландшафти, флора, фауна, культура та традиції місцевого населення, продукти народних промислів та сувенірна продукція). Військова агресія РФ значно знівелювала сучасний стан та перспективи розвитку національного туристичного бізнесу: окрім призупинення діяльності підприємств туристичного сектору, була нанесена значна шкода довкіллю, об'єктам культури та інфраструктури від військових дій, відбулась вимушена міграція населення країни, прослідковуються руйнівні наслідки для економіки туризму. Туристичний продукт є специфічним товаром (точніше набором послуг), який має ряд особливостей: невіддільність туристичного продукту від джерела формування, тобто для того, щоб ним скористатися, спочатку треба доставити споживача до місця виробництва; неможливість зберігання туристичного продукту (через вплив сезонності, зміни ціни, умов харчування тощо); тісний взаємозв'язок між його складовими елементами; комплексність туристичних послуг, оскільки у своєму складі має матеріальні та нематеріальні послуги; вплив зі сторони зацікавлених осіб: клієнтів, підприємств супутніх галузей, органів влади тощо; невідчутність (неможливо побачити, спробувати, відчути при укладенні договору) та неможливість складувати туристичний продукт, а також використовувати декілька різних туристичних продуктів одночасно. Такі особливості слід враховувати під час розробки екотуристичного продукту, оскільки це специфічний комплексний продукт, що надається зазвичай у природному середовищі з врахуванням регіональних особливостей, місцевої культури, гастрономічних проявів і відрізняється дбайливим ставленням до навколишнього середовища. Оскільки обґрунтування фінансування будь-якого виду діяльності повинно передбачати економічний ефект, запропоновано методику розрахунку економічної ефективності екологічного туризму, яка дасть змогу передбачити результат діяльності екотуристичних дестинацій. Для розрахунку економічної ефективності туристичної діяльності запропоновано взяти суму відношення кількості потенційних туристів на середні витрати на послуги одноразового харчування, послуги розміщення, вхідні квитки на території об'єктів природнозаповідного фонду, екскурсійне обслуговування, сувеніри місцевого виробництва та інші витрати, що для туристичної дестинації є доходами, до витрат на облаштування туристичних локацій та інфраструктури по кожному туристичному об'єкту. Дохідна частина формується на основі фінансових потоків від наданих послуг. Основними елементами доходу є харчування, ночівля, екскурсійне обслуговування туристів, вхідна плата на території парків і заповідних зон. Додатково дестинація і територіальна громада може отримувати надходження від продажу сувенірів місцевого виробництва, оренди спорядження, кемпінгів, палаток, проведення майстер-класів, використання автостоянки, продажу харчових продуктів та інших груп товарів. Витратна частина включає формування фінансового бюджету для створення, облаштування та обслуговування туристичних локацій. Створення інфраструктури передбачає облаштування дрібних елементів інфраструктури та масштабних проектів. До дрібних елементів інфраструктури віднесено встановлення описових табличок (інформаційні стенди з QR-кодами, картами, туристичними стежками), формування туристичних інформаційних центрів з призначенням відповідальних осіб для проведення екскурсій, створення ремісничих центрів для виготовлення та продажу сувенірів. До масштабних стратегічних проектів слід віднести побудову готелів, ресторанів, екосадиб, інтерактивних музейних комплексів, локальних зооцентрів (вольєрів для утримання та догляду за лісовими звірями, контактних зоопарків, страусиних ферм). В аналітичній частині дослідження проаналізовано статистичні дані та показники національної туристичної діяльності суб'єктів господарювання; досліджено туристичні потоки та основні цілі приїзду іноземних та внутрішніх туристів; проаналізовано особливості туристичної діяльності на території північного регіону України, Житомирської області зокрема; актуалізовано цінності екологічного туризму. Використовуючи картографічний та аналітичний методи у дослідженні представлено території та об'єкти природнозаповідного фонду України та Житомирської області (заказники, національні природні парки, біосферні та природні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки та інші). На основі проведеного авторського анкетування досліджено особливості споживчого попиту потенційних екотуристів, а саме такі показники як щомісячний дохід на одного члена сім'ї, тривалість, регулярність та бюджет відпочинку на 1 особу, структура потреб потенційних туристів під час відпочинку та при виборі засобу розміщення, шляхи отримання інформації про туристичні продукти, а також сформовано авторську екскурсійну програму по об'єктам природно-заповідного фонду «Поліські «смарагди» Житомирщини». У межах авторських розвідок апробовано деякі локації для реалізації екологічного туризму у межах країни та виділено потенційні джерела доходу для заповідних територій. Здійснено перевірку гіпотез впливу за допомогою багатофакторної регресійної моделі методами відбору факторів Random forest. Сформовані дані анкети були закодовані, відцифровані і оброблені за допомогою програмного забезпечення RStudio. На основі багатофакторної моделі, що використовувалась як стратегія моделювання туристичних процесів для аналізу та пояснення впливу і тісноти взаємозв'язку досліджуваних явищ з використанням різних факторів, виявлено фактори, які мають найбільший вплив на досліджуване явище (проаналізовано тісноту зв'язку між приблизним щомісячним доходом на одного члена сім'ї та соціальним статусом; бюджетом відпочинку та умовами розміщення, віковими особливостями та пріоритетними видами туризму, важливістю дбайливого ставлення до навколишнього середовища та частотою відвідування об'єктів природно-заповідного фонду Житомирської області тощо). Об'єкти природно-заповідного фонду Житомирської області у порівнянні з іншими туристичними локаціями відвідуються з меншою частотою, оскільки інформація про можливість відвідування об'єктів не поширюється на достатньому рівні, а також відсутня зручна картографічна візуалізація природних дестинацій. Іншою причиною слабкого попиту є відсутність цікавих екскурсійних програм з елементами залучення до участі у колективних та індивідуальних анімаційних, інтерактивних, науково-пізнавальних заходів, низька якість покриття автомобільних шляхів, відсутність актуальної інформації про можливості харчування та відпочинку. З метою подальшого просування туристичного продукту запропоновано візуалізування маршрутів відвідування об'єктів природно-заповідного фонду за допомогою сучасних геоінформаційних систем. Регіональні тематичні інтерактивні карти, виконані засобами геоінформаційного картографування, нададуть можливість сучасним туристам зорієнтуватись на місцевості та у межах туристичної локації. У проєктній частині дослідження запропоновано рекомендації з удосконалення державної політики в галузі туризму, а також сформовано рекомендації для лісогосподарських підприємств, які у своєму підпорядкування мають найбільшу кількість територій та об'єктів природно-заповідного фонду: оновлення інформаційних стендів, використання QR-кодів з метою поширення додаткової інформації про пункти рекреації та туристичні локації, забезпечення можливості створення відгуків та завантаження світлин об'єктів, картографічного відображення дестинацій та автомобільних шляхів. У результаті використання методології функціонального моделювання і графічного опису процесів IDEF0 (Function Modeling) детально досліджено комплекс туристичних процесів з акцентом на ієрархічне представлення об'єктів. Під час аналізу структурно-функціональної моделі ідентифіковано проблемні ділянки функціонування системи екотуристичної діяльності, що дає змогу сформувати пропозиції щодо покращення організації діяльності екотуристичних об'єктів, забезпечуючої інфраструктури, норм законодавства, системи підготовки кваліфікованих кадрів тощо. Удосконалення стратегічного управління об'єктами екотуристичної діяльності передбачає комплекс заходів: на загально-національному рівні – створення і просування стратегії сталого розвитку всіх галузей діяльності; пропагування здорового способу життя, концепції продуманого споживання, екопросвітництва; удосконалення нормативно-правової бази діяльності суб'єктів туристичної діяльності; створення сприятливих умов для започаткування та розвитку малого бізнесу індустрії гостинності з врахуванням протиепідемічних заходів; на рівні підприємств туристичної діяльності – формування пропозиції туристичних маршрутів по об'єктам та територіям природно-заповідного фонду з відповідним екскурсійним супроводом; раціоналізація використання ресурсів; перехід до використання альтернативних джерел енергії; надання переваги використанню продукції місцевого та екологічного виробництва; на рівні місцевих громад – організація ремісничих майстерень для виготовлення сувенірної продукції; створення додаткових закладів харчування та розміщення; формування сервісів системи гостинності; забезпечення екопросвітницької роботи; на рівні споживачів – формування екологічної обізнаності населення; стимулювання раціоналізації споживання та використання ресурсів; мотивація шанобливого ставлення до навколишнього середовища та оточуючого соціуму; на рівні об'єктів екологічного туризму – збільшення площ та підвищення репрезентативності мережі природнозаповідного фонду для підвищення ефективності засобів захисту видів тваринного і рослинного світу; створення належної охорони природнозаповідних об'єктів (заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи, інших територій природно-заповідного фонду), розташованих на землях землекористувачів; створення і відображення інформаційними ресурсами рекреаційних пунктів та маркованих екостежок з інформаційним та інфраструктурним наповненням. Незважаючи на критичний стан природних територій та інфраструктурних об'єктів внаслідок військових дій на території України, є потенційно привабливі локації та напрямки для організації туристичної діяльності. У перспективі очікується переорієнтація переліку об'єктів, привабливих для туристичної діяльності: окрім розвитку дестинацій мілітарі туризму, зростатиме попит на відвідування екологічно чистих природних територій з метою реабілітації та рекреації. Для забезпечення пропозиції різних варіантів екотуристичного продукту та можливості об'єднання об'єктів в туристичні маршрути по особистим побажанням туриста розроблено інтерактивну карту (геопортал) еколокацій Житомирського району. Геопортал відображає об'єкти природно-заповідного фонду, екологічні стежки, пункти рекреації, агро- та екосадиби на території Житомирської області з описом даних об'єктів, особливостями інфраструктури, координатами, контактними даними відповідальних осіб. Інфраструктура геопросторових даних такого інформаційного наповнення створює можливість потенційним споживачам більш детально ознайомитися з місцями відпочинку, самостійно спланувати туристичний маршрут та забезпечити активний розвиток туристичної сфери регіону в цілому. Налагодження системи надання послуг у сфері екотуристичної діяльності на виході дає інтегрований ефект, що в загальному сприяє створенню робочих місць, становленню малого бізнесу, зростанню економіки країни, розширенню міжнародних зв'язків. У свою чергу економічний ефект проявляється у формуванні і перерозподілі фінансових потоків в місцях здійснення екотуристичної діяльності, покращенні інвестиційної привабливості, сприянні розвитку супутніх сфер діяльності та інфраструктури туристичних об'єктів. Для вимірювання економічного впливу туризму в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду використовуються різні підходи: оцінка економічних вигід вимірюється вартістю усіх фінансових операцій, здійснюваних у процесі надання туристичних та супутніх послуг. Економічний ефект від туристичної діяльності вимірюється такими показниками, як валовий внутрішній продукт регіону, дохід від праці або кількість робочих місць, створених дестинацією тощо. Крім економічного ефекту виникає екологічний і соціальний ефект, який зазвичай передбачає екологічне просвітництво як для туристів, так і для місцевих жителів. Додаткові заходи з наповнення актуальною інформацією сайтів об'єктів екологічного туризму, ведення статистики відвідування, створення якісної інфраструктури з можливістю придбання продуктів харчування, сувенірної продукції, взяття в оренду спорядження, облаштування санвузлів, установки урн для сміття, сучасних інформаційних та інтерактивних стендів, проведення екскурсій, автентичних свят та тематичних заходів нададуть можливість створити комфортні умови для туристів та залучити нових споживачів екотуристичного продукту. Створення еколого-рекреаційного комплексу у межах міста сприятиме формуванню широкого спектру позитивних ефектів екологічного, соціального, економічного, патріотично-виховного, культурного, освітньо-наукового характеру і значення. Враховуючи нестачу комплексних об'єктів туристичнорекреаційного та культурно-освітнього характеру, які б формували привабливий імідж відповідної території, запропоновано створити унікальний природно-антропогенний об'єкт сфери туризму еколого-рекреаційного характеру, багатий біологічним та ландшафтним різноманіттям. Екологорекреаційний комплекс «Відродження» стане першим кроком до позиціонування м. Житомира та області як центру екологічного туризму, що дасть змогу сформувати унікальний регіональний бренд.; The dissertation is devoted to solving the problems of substantiating the conceptual basis of ecological tourism, developing theoretical-methodological and scientific-practical recommendations for the formation of organizational and economic foundations for the development of ecological tourism. Resistance to global destructive processes and ensuring the necessary level of economic growth, combining the issues of economic, organizational and environmental efficiency is the basis of the concept of the development of ecological tourism. In the theoretical part of the research, the theoretical principles have been systematized and the content of the main concepts of the field of ecotourism activity has been deepened, namely, the author's approach to the concepts of ecological tourism, ecotourism product, development of a tourist product has been formulated; the classification of destinations has been expanded and the functions of ecotourism have been updated; the main determinants of the development of the tourist potential have been formed; the principles of creating a favorable environment for the development of tourism have been proposed. Taking into account that the organizational and economic mechanism of tourism activity is a set of forms and methods that are used to organize social production in the field of recreation, the organizational and economic mechanism of creating a favorable environment for the development of tourism has been visualized. The study of regulatory and legal normalization of ecotourism activity provided an opportunity to delineate the responsibilities of state bodies in the legislative and executive activities of the tourism industry. The normative legal framework of general importance and normative legal acts relating to special legislation on the regulation of tourist activity are used to regulate economic activity in the field of tourism,. The role of standardization, certification and environmental labeling of a complex of tourist services is significant in solving issues of conformity of tourist products and provided services, since the consumer can familiarize himself with the available confirmed characteristics of the products, as well as learn the advantages of the labeling object in terms of its impact on the environment and health a person. The government, investors, tourists and the local population are key players in the tourism service delivery system and therefore they decide what goods and services should be offered and purchased with their money, i.e. they shape the potential demand. In economic terms, such groups are «customers» of goods and «keepers» of territories and objects of the nature reserve fund, they are «clients» of destinations. Protected areas provide goods and services in a perfectly competitive market, so their businesses, in an economic sense, are facing witha set of customers who may wish to spend their limited funds elsewhere. Therefore, it is worth promoting the ecotourism product with an emphasis on the uniqueness of its properties (landscapes, flora, fauna, culture and traditions of the local population, folk crafts and souvenir products). The military aggression of the Russian Federation significantly reduced the current state and prospects for the development of the national tourism business: in addition to the suspension of the activities of enterprises in the tourism sector, significant damage was caused to the environment, cultural objects and infrastructure from military actions, there was a forced migration of the population and devastating consequences for the tourism economy are being observed. A tourist product is a specific product (more precisely, a set of services) that has a number of features: the inseparability of the tourist product from the source of formation, that is, in order to use it, the consumer must first be delivered to the place of production; the impossibility of storing the tourist product (due to the influence of seasonality, price changes, food conditions, etc.); close relationship between its constituent elements; the complexity of tourist services, as it includes tangible and intangible services; influence on the part of interested parties: customers, enterprises of related industries, authorities, etc.; intangibility (it is impossible to see, try, feel while concluding a contract) and the impossibility of compiling a tourist product, as well as using several different tourist products at the same time. All of the abovementioned features should be taken into account while developing an ecotourism product, since it is a specific complex product that is usually provided in a natural environment, taking into account regional features, local culture, gastronomic manifestations, and is characterized by a careful attitude to the environment. Since the justification of financing any type of activity should provide an economic effect, a methodology for calculating the economic efficiency of ecological tourism is proposed. Calculating the economic efficiency of ecotourism activity will make it possible to predict the result of the activity of ecotourism destinations. To calculate the economic efficiency of tourist activity, it is proposed to take the sum of the ratio of the number of potential tourists to the average costs of one-time meals, accommodation services, entrance tickets to the territory of the nature reserve fund, excursion services, locally produced souvenirs and other costs for the tourist destination are incomes, to costs for arranging tourist locations and infrastructure for each tourist object. The revenue part is formed on the basis of financial flows from tourist services. The main elements of income are meals, overnight stays, excursion services, entrance fees to the territory of parks and protected areas. In addition, the destination or territorial community receives income from the sale of locally produced souvenirs, rental of equipment, camping, tents, conducting master classes, use of the parking lot, sale of food products and other groups of goods. The expenditure part includes the formation of a financial budget for the creation, arrangement and maintenance of tourist locations. The creation of infrastructure involves the arrangement of small infrastructure elements and largescale projects. Small infrastructure elements include the installation of descriptive signs (information stands with QR codes, maps, tourist trails), the formation of tourist information centers with the appointment of responsible persons for conducting tours, the creation of craft centers for the manufacture and sale of souvenirs. Large-scale strategic projects include the construction of hotels, restaurants, eco-homesteads, interactive museum complexes, local zoo centers (aviaries for growing pheasants, ducks, hares, red deer and other animals, contact zoos, ostrich farms). In the analytical part of the study, statistical data and indicators of tourism activity of business entities have been analyzed; tourist flows and the main purposes of the arrival of foreign and domestic tourists have been investigated; the peculiarities of tourist activity in the territory of the northern region of Ukraine, Zhytomyr region in particular, have been analyzed; the values of ecological tourism have been updated. The territories and objects of the nature reserve fund of Ukraine and Zhytomyr region have been visualized and formalized (reserves, national nature parks, regional landscape parks, biosphere and nature reserves, protected tracts, natural monuments, parks-monuments of horticultural art, botanical gardens, dendrological and zoological parks and others). On the basis of the author's questionnaire, the peculiarities of the consumer demand of potential ecotourists have been investigated, namely such indicators as monthly income per family member, duration, regularity and budget of vacation per person, the structure of the needs of potential tourists during vacation and while choosing a means of accommodation, ways obtaining information about tourist products, as well as creating an author's excursion program for the objects of the nature reserve fund «Poliski «emeralds» of Zhytomyr Region». As part of the author's explorations, some locations for the implementation of ecological tourism within the country have been tested and potential sources of income for protected areas w have been ere identified. Impact hypothesis testing has been carried out with the help of a multivariate regression model using Random forest factor selection methods. Formed questionnaire data were coded, digitized and processed using RStudio software. On the basis of a multifactorial model, which was used as a strategy for modeling tourist processes to analyze and explain the influence and closeness of the relationship of the studied phenomena using various factors, the factors that have the greatest influence on the studied phenomenon were identified (the closeness of the relationship between the approximate monthly income on one family member and social status; recreation budget and accommodation conditions, age characteristics and priority types of tourism, the importance of a careful attitude to the environment and the frequency of visiting objects of the nature reserve fund of Zhytomyr region, etc.). The objects of the nature reserve fund of Zhytomyr Region are in low demand, because information about the possibility of visiting the objects is not sufficiently distributed, and there is also a lack of convenient map visualization of natural destinations. Another reason for the weak demand is the lack of interesting excursion programs with elements of participation in collective and individual animation, interactive, scientific and educational events, the low quality of the road surface, the lack of up-to-date information about food and recreation opportunities. In order to promote the tourist product further, it is proposed to visualize the routes of visiting the objects of the nature reserve fund with the help of modern geo-information systems. Regional thematic interactive maps, made by using of geoinformation mapping tools, will enable modern tourists to orientate themselves on the terrain and within the tourist location. In the project part of the study, recommendations for improving state policy in the field of tourism have been proposed, and recommendations have been also made for forestry enterprises that have the largest number of territories and objects of the nature reserve under their control: updating information stands, using QR codes for the purpose of distribution additional information about recreation points and tourist locations, providing the ability to create reviews and upload photos of objects, map visualization to display the destination and road routes. With the help of the methodology of functional modeling and graphic description of IDEF0 (Function Modeling) processes, a complex of tourist processes have been formalized and described with an emphasis on the hierarchical representation of objects. In the detailed analysis of the structural-functional model, problematic areas of the functioning of the ecotourism activity system we have been re identified, what makes it possible to formulate proposals for improving the organization of the activities of ecotourism facilities, supporting infrastructure, legislative norms, the system of training qualified personnel, etc. The following proposals for improving the strategic management of ecotourism facilities are proposed: at the national level – creation and promotion of a strategy for the sustainable development of all branches of activity; promotion of a healthy lifestyle, the concept of thoughtful consumption, eco-enlightenment; improvement of the regulatory and legal framework for the activities of tourism entities; creating favorable conditions for starting and developing small businesses in the hospitality industry, taking into account anti-epidemic measures; at the level of tourism enterprises – formation of a proposal for tourist routes on the objects and territories of the nature reserve fund with appropriate excursion support; rationalization of the use of resources; transition to the use of alternative energy sources; giving preference to the use of local and environmentally friendly products; at the level of local communities – the organization of craft workshops for the production of souvenir products; creation of additional catering and accommodation facilities; formation of hospitality system services; provision of eco-educational work; at the level of consumers – formation of environmental awareness of the population; stimulation of rationalization of consumption and use of resources; motivation of a respectful attitude towards the environment and the surrounding society; at the level of ecological tourism facilities – growing the area and increasing the representativeness of the network of the nature reserve fund to increase the effectiveness of means of protection of animal and plant species; creation of proper protection of natureprotected objects (customers, protected tracts, natural monuments, other territories of the nature-protected fund) located on the land of land users; creation and display by information resources of recreational points and marked eco-trails with informational and infrastructural content. Despite the critical state of natural territories and infrastructure facilities as a result of military operations on the territory of Ukraine, there are potentially attractive locations and directions for organizing tourist activities. In the future, a reorientation of the list of objects attractive for tourist activity is expected: in addition to the development of military tourism destinations (the demand for which will increase rapidly by analogy with visiting the Exclusion Zone of the Chernobyl nuclear power plant), the demand will increase to visit ecologically clean natural areas for the purpose of rehabilitation and recreation. An interactive map (geoportal) of ecolocations of the Zhytomyr district has been developed to ensure the offer of various options of the ecotourism product and the possibility of combining objects into tourist routes according to the personal wishes of the tourist. The geoportal displays objects of the nature reserve fund, ecological trails, recreation points, agro- and eco-homesteads in the territory of Zhytomyr region with a description of these objects, features of the infrastructure, coordinates, and contact information of responsible persons. The infrastructure of geospatial data with such an information content creates an opportunity for potential consumers to familiarize themselves with vacation spots in more detail, to plan a tourist route independently and to ensure the active development of the tourism sphere of the region as a whole. Establishing a system of providing services in the field of ecotourism activities at the exit gives an integrated effect, what, in general, contributes to the creation of jobs, the establishment of small businesses, the growth of the country's economy, and the expansion of international relations. In turn, the economic effect is manifested in the formation and redistribution of financial flows in the places of ecotourism activities, improvement of investment attractiveness, promotion of development of related fields of activity and infrastructure of tourist facilities. Different approaches can be used to measure the economic impact of tourism within the territories and objects of the nature reserve fund. The assessment of economic benefits is measured by the cost of all financial transactions carried out in the process of providing tourist and related services. The impact can be measured by indicators such as the region's gross domestic product, labor income or the number of jobs created by the destination, etc. In addition to the economic impact, there is an ecological and social effect, which usually requires environmental education for both tourists and local residents. Additional measures to fill the sites of ecological tourism objects with relevant information, maintain visit statistics, create a quality infrastructure with the possibility of purchasing food products, souvenir products, renting equipment, equipping bathrooms, installing trash cans, modern informational and interactive stands, conducting excursions, authentic holidays and thematic events will provide an opportunity to create comfortable conditions for tourists and attract new consumers of ecotourism products, and the proposed formula for calculating the efficiency of tourist activity will help to attract financing for the arrangement of objects of ecotourism activity. The creation of an ecological and recreational complex within the city will contribute to the formation of a wide range of positive effects of an ecological, social, economic, cultural, patriotic-educational, educational-scientific nature and significance. Taking into account the lack of complex tourist-recreational and cultural-educational objects that would form an attractive image of the corresponding territory, it is proposed to create a unique natural object of ecological-recreational tourism, rich in biological and landscape diversity. The ecological and recreational complex «Renaissance» will be the first step towards positioning the city of Zhytomyr and the region as a center of ecological tourism, which will make it possible to form a unique regional brand. Sun, 01 Jan 2023 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18317 2023-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18316 Название: Геоекономічні перспективи розвитку аграрного сектору Авторы: Воронич, М. М.; Voronych, M. Аннотация: Дисертацію присвячено теоретико-методичному обґрунтуванню та розробці перспективних напрямів розвитку аграрного сектору економіки в умовах геоекономічних трансформацій та посилення глобалізації. У теоретичному розділі дисертації систематизовано теоретичні засади й поглиблено зміст категоріального апарату геоекономіки; визначено систему принципів формування, функціонування та розвитку геоекономічних систем; удосконалено методичний інструментарій дослідження аграрного сектору в умовах геоекономічних трансформацій на основі ієрархічного підходу; розроблено концептуальний підхід до розвитку аграрної геоекономічної системи в умовах глобального середовища. У зв'язку із поглибленням глобалізації та євроінтеграційними намірами України, розвиток аграрних виробників необхідно розглядати крізь призму їх участі у геоекономічних відносинах, що стали складовою сучасних внутрішніх та зовнішніх аграрних ринків. Враховуючи принципи теорії систем та методологію системного аналізу, геоекономіку визначено як науку, що досліджує поведінку суб'єктів економічних відносин (виробників, постачальників та посередників сільськогосподарської продукції, інститути ринку, фінансово-кредитні установи тощо), які функціонують як у межах глобального, так і локальних геопросторів та формують систему стійких взаємозв'язків для забезпечення максимально високого рівня конкурентоспроможності економіки держави та продовольчої безпеки. Доведено, що таке визначення конфігурує ієрархічність будови геоекономічного середовища та його елементів, яка має бути врахована у процесі дослідження геоекономічних перспектив розвитку аграрного сектору економіки країни. Принципи геоекономічних систем, які є методологічною основою дослідження механізму адаптації суб'єктів аграрного сектору економіки до ринкових умов та загроз глобалізації, згруповано на принципи їх формування (принципи цілеспрямованості, ієрархічності, системності та сумнівності елементів), функціонування (мережевої взаємодії, ефективності, планування та координації) та розвитку (принципи еволюції, адаптивності). Запропоновано концептуальний підхід до формування та розвитку аграрної геоекономічної системи, яка представлена як функціональна модель, що, з одного боку, враховує вхідні (ресурси) та вихідні (ефекти, сформовані у результаті трансформації ресурсів на мікро-, мезо- та макрорівнях) параметри, структурні компоненти (елементи створення ланцюга доданої вартості), зовнішнє середовище, регулюючі інструменти й механізми та, з іншого боку – ґрунтується на дотриманні принципу оптимального використання ресурсного потенціалу та на забезпеченні максимального ефекту посилення конкурентних позицій держави на світовому рівні. Обґрунтовано, що, з огляду на ієрархічну будову геоекономічних систем, методика дослідження аграрного сектору передбачає його аналіз на трьох рівнях, що включають мезо-, макро- та світовий рівні. На кожному із зазначених рівнів проведено статичний та динамічний аналіз із використанням методів дескриптивного, кореляційно-регресійного, кластерного аналізів. Перевагою такого методичного підходу є можливість ідентифікувати поточні проблеми, що уповільнюють розвиток аграрного сектору економіки України, а також виявити ключові тренди, які наразі визначають вектор розвитку вітчизняних аграрних геоекономічних систем. В аналітичній частині дослідження охарактеризовано тенденції розвитку аграрного сектору економіки як суб'єкта геоекономічних відносин; обґрунтовано та апробовано методичний підхід до оцінювання ступеня реалізації геоекономічного потенціалу аграрного сектору економіки країни; виявлено гальмівні чинники підвищення ефективності функціонування аграрного сектору економіки України як геоекономічної системи. Встановлено, що одним із визначальних чинників ефективності функціонування геоекономічних аграрних систем є наявна у них ресурсна база, яка лежить в основі геоекономічного потенціалу аграрного сектору. Відтак, одним із елементів дослідження перспектив розвитку аграрних геоекономічних систем є кількісне оцінювання ступеня реалізація геоекономічного потенціалу аграрного сектору економіки країни. Результати дослідження свідчать про те, що вітчизняний агробізнес має значний потенціал формування й утримання переваг у геоекономічному світовому просторі. Упродовж останніх років мало місце поступове погіршення ресурсного забезпечення основної ланки процесу виготовлення аграрної продукції – сільського господарства (за винятком забезпечення земельними ресурсами). Водночас, рентабельність виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції поступово зростала, що, у т. ч., спричинено посиленням конкурентних позицій вітчизняних товаровиробників на світових аграрних ринках. Виявлено, що практично за усіма експортними позиціями в Україні має місце зростання як обсягів, так і вартості експорту. Найбільша частка вартості експортованої аграрної продукції припадає на зернові і зернобобові культури (зокрема, на кукурудзу, пшеницю, ячмінь) та на жири й олії тваринного або рослинного походження (зокрема, соняшникову олію). Найістотніші темпи зростання обсягів і вартості експорту характерні для торгівлі живими тваринами, горіхами і плодами, а також м'ясом та їстівними субпродуктами. До гальмівних чинників зростання ефективності функціонування аграрного сектору економіки України як геоекономічної системи віднесено: недостатність ресурсного забезпечення сільськогосподарського виробництва; зниження вартості валової продукції сільського господарства, що припадає на одиницю використаних ресурсів; посилення екологічної небезпеки; негативні тенденції у сільському розвитку тощо. Встановлено, що врахування екологічних ефектів у моделі оцінки ступеня реалізації геоекономічного потенціалу значно знижує ефективність використання країною її вхідних ресурсів. Відповідно до результатів оцінювання на базі DEAмоделі, що враховує країн-конкурентів із схожим ресурсним потенціалом, Україна повністю використовує свій геоекономічний потенціал. Натомість, у моделі, що включає конкурентів за спеціалізацією експорту, Україна використовує свій геоекономічний потенціал лише на 75 %, що спричинено недостатніми екологічними ефектами, порівняно із конкурентами. У проєктній частині дослідження розроблено стратегічні напрями геоекономічного розвитку аграрного сектору; на основі розробленої методики спрогнозовано ключові параметри функціонування галузі рослинництва як домінанти розвитку аграрного сектору економіки; обґрунтовано рекомендації щодо перспективних напрямів діджиталізації аграрного сектору економіки України; визначено механізми державного регулювання аграрного сектору в умовах геоекономічних трансформацій. Доведено, що ключовим напрямом формування та утримання конкурентних переваг України на світових аграрних ринках є діджиталізація аграрного сектору економіки. Перспективні напрями цього процесу згруповано за критерієм рівня упровадження – мікро-, мезо-, макрорівень. Обґрунтовано, що на мікрорівні доцільно інвестувати ресурси у засоби цифровізації сфер ресурсного забезпечення, логістики і збуту, внутрішніх комунікацій, прийняття рішень. На мезорівні відбувається діджиталізація на рівні територіальних громад, основною метою чого має стати створення максимально сприятливих та мотивуючих умов для розвитку виробництва аграрної продукції у межах конкретної території. Акцентовано увагу на доцільності створення геоінформаційних платформ територіальних громад із активним залученням закладів вищої освіти у ці процеси. Діджиталізація на макрорівні передбачає розробку системи підтримки прийняття рішень на основі сценарного прогнозування наслідків зміни аграрної політики, що підкреслено за допомогою розроблених механізмів державного регулювання аграрного сектору в умовах геоекономічних трансформацій. Обґрунтовано, що прийняття управлінських рішень щодо аграрної політики має ґрунтуватися на прогнозах потенційних змін аграрного сектору, на які можна очікувати за умов прийняття відповідних політичних рішень. Водночас наголошено, що прогнозні оцінки всіх параметрів аграрного виробництва та ринків мають узгоджуватися із стратегічними цілями розвитку аграрного сектору та відповідати поставленій меті державного регулювання. Прогнозування ключових параметрів функціонування галузі рослинництва як домінанти розвитку аграрного сектору економіки проведено на основі розробленого методичного підходу, що ґрунтується на системі регресійних рівнянь таких показників, як площі посівів та рівень урожайності сільськогосподарських культур, обсяг виробництва та експорту. Побудовано базовий сценарій розвитку аграрних ринків продукції рослинництва та встановлено основні тренди їх розвитку. Результати прогнозування свідчать, що рівень урожайності пшениці і кукурудзи зростатиме, але нижчими темпами, ніж рівень урожайності олійних культур. Валовий збір пшениці залишатиметься відносно сталим через прогнозоване зменшення загальної площі зернових, зумовленим зростанням зібраної площі олійних культур, вирощування яких, згідно із до розробленими прогнозами, буде вигіднішим, порівняно із зерновими. Мультиплікативний ефект від збільшення зібраної площі та рівня урожайності зумовить зростання валового збору всіх олійних культур. Валовий збір кукурудзи на зерно також характеризується зростаючим трендом, зумовленим прогнозованим збільшенням питомої ваги її посівної площі у загальній площі посіву зернових культур.; The thesis is devoted to the theoretical and methodological substantiation and development of promising directions of the development of the agricultural sector of the economy in the context of geoeconomic transformation and intensified globalization. The theoretical part of the thesis deals with the systematization of the theoretical foundations and the enhancement of the content of the categories of geoeconomics; the system of principles of the formation, functioning and development of geoeconomic systems has been determined; the methodological tools, which are used for the study of the agricultural sector in terms of geoeconomic transformations based on a hierarchical approach, have been improved; a conceptual approach to the development of the agricultural geoeconomic system in the context of the global environment has been developed. It has been substantiated that due to the intensification of globalization and Ukraine's intentions of European integration, the development of agricultural producers should be considered through the prism of their participation in geoeconomic relations which have become a component of modern domestic and foreign agricultural markets. Taking into account the principles of systems theory and methodology of system analysis, geoeconomics is defined as a science that studies the behavior of economic agents (producers, suppliers and dealers of agricultural products, market institutions, financial and lending institutions, etc.), which operate both in the global and local geospace and form a system of stable relationships to ensure the highest possible level of competitive ability of the state economy and food security. It has been proved that such a definition configures the hierarchy of the structure of the geoeconomic environment and its elements, which should be taken into account in the study of geoeconomic prospects for the development of the agricultural sector of the economy. The principles of geoeconomic systems are the methodological foundation for studying the mechanism of adaptation of agricultural sector entities to market conditions and threats of globalization. These principles have been grouped into the principles of their formation (principles of determination, hierarchy, consistency and questionable elements), functioning (principles of network interaction, efficiency, planning and coordination) and development (principles of evolution, adaptability). A conceptual approach to the formation and development of the agricultural geoeconomic system has been proposed. The approach is presented as a functional model. On the one hand, the model takes into account input (resources) and output parameters (effects formed as a result of resource transformation at micro-, meso- and macro-levels), structural components (elements of creating a value chain), the external environment, regulatory tools and mechanisms. On the other hand, it is based on the principle of optimum utilization of resource potential and on ensuring the maximum effect of the strengthening the country's competitive position globally. It has been proved that in view of the fact that geoeconomic systems have hierarchical structure, the methodology of the study of the agricultural sector involves its analysis at three levels, including meso-, macro- and global levels. At each of these levels, statistical and dynamic analysis has been performed using the methods of descriptive, correlation-regression, and cluster analysis. The advantage of this methodological approach is the possibility to identify current problems that slow down the development of the agricultural sector of Ukraine's economy and identify key trends that currently determine the vector of development of domestic agricultural geoeconomic systems. The analytical part of the study presents the description of the trends in the development of the agricultural sector of the economy as an agent of geoeconomic relations; the methodological approach to estimation of degree of fulfillment of geoeconomic potential of the agricultural sector of the economy of the country has been substantiated and tested; the inhibitory factors of increase of efficiency of functioning of the agricultural sector of Ukraine's economy as geoeconomic system have been revealed. It has been established that one of the determining factors of the efficiency of functioning of geoeconomic agricultural systems is their resource base, which underlies the geoeconomic potential of the agricultural sector. Therefore, one of the elements of the study of prospects for the development of agricultural geoeconomic systems is a quantitative assessment of the degree of fulfillment of the geoeconomic potential of the agricultural sector of the economy. The results of the study show that the domestic agricultural business has a significant potential to form and maintain advantages in the geoeconomic global space. In recent years, there has been a gradual decline in resource provision of the main link in the process of manufacturing agricultural products – agriculture (except for the provision with land resources). At the same time, the profitability of production of the vast majority of agricultural products has been gradually increasing, which among other things was caused by the strengthening of competitive positions of domestic producers in world agricultural markets. It has been found that in Ukraine there is an increase in both volume and value of export for almost all export items. Grain crops and leguminous crops account for the largest share of the value of exported agricultural products (in particular, corn, wheat and barley), the same holds for fats and oils of animal or vegetable origin (particularly, sunflower oil). The most significant growth rates in the volume and value of exports are characteristic of trade in live animals, nuts and fruit, as well as meat and edible byproducts. The factors that inhibit the growth of efficiency of functioning of the agricultural sector of Ukraine's economy as geoeconomic system include: insufficient resource provision of agricultural production; reduction in the value of gross agricultural output per unit of resources used; strengthening of environmental hazard; negative trends in rural development, etc. It has been established that if environmental effects are taken into account in the model of assessing the degree of fulfillment of geoeconomic potential, the efficiency of the utilization of input resources by the country reduces significantly. According to the results of the assessment based on the DEA model, which takes into account competing countries with similar resource potential, Ukraine is using its geoeconomic potential fully. Instead, in a model that includes competitors in terms of export specialization, Ukraine uses its geoeconomic potential by only 75 %, which is caused by insufficient ecological effects compared to competitors. The project part of the study contains the developed strategic directions of geoeconomic development of the agricultural sector; key parameters of functioning of plant production sector as a dominant in the development of the agricultural sector of the economy have been forecasted on the basis of the developed methodology; recommendations on promising areas of digitalization of the agricultural sector of Ukraine's economy have been substantiated; the mechanisms of state regulation of the agricultural sector in the context of geoeconomic transformations have been determined. It has been proved that the key direction of formation and maintenance of competitive advantages of Ukraine in the world agricultural markets is digitalization of the agricultural sector of the country's economy. Promising directions of this process have been grouped according to the criterion of the level of implementation – micro-, meso-, and macro-level. It has been substantiated that at the micro-level it is expedient to invest resources in the means of digitalization of the spheres of resource provision, logistics and sales, internal communications, decision-making. At the meso-level, digitalization takes place at the level of territorial communities; its main purpose should be to create the most favorable and motivating conditions for the development of agricultural production within a specific territory. The expediency of creating geoinformation platforms of territorial communities with the active involvement of higher education institutions in these processes has been emphasized. Digitalization at the macro-level involves the development of a decision support system based on scenario forecasting of the consequences of changes in agricultural policy, which is emphasized with the help of the developed mechanisms of state regulation of the agricultural sector in the context of geoeconomic transformations. It has been substantiated that the managerial decision-making on agricultural policy should be based on forecasts of potential changes in the agricultural sector, which can be expected provided the appropriate policy decisions. At the same time, it has been emphasized that the forecast estimates of all parameters of agricultural production and markets should be consistent with the strategic goals of the agricultural sector development and meet the objective of state regulation. Forecasting of key parameters of the plant production sector as a dominant in the development of the agricultural sector of the economy is based on the developed methodological approach, which is based on a system of regression equations of indicators such as planting acreage and yields of agricultural crops, as well as production and export. The basic scenario of development of agricultural markets of plant products has been developed; and the basic trends of their development have been identified. The forecast results show that the yield of wheat and corn will grow, but at a slower rate than the yield of oil crops. Gross wheat harvest will remain relatively stable due to the forecasted decrease in the total area of grain crops owing to the increase of the harvested area of oil crops, the cultivation of which, according to the forecasts, will be more profitable compared to grain crops. The multiplier effect from the increase in the harvested area and yields will cause the increase of the gross harvest of all oil crops. The gross harvest of corn for grain is also characterized by an upward trend due to the forecasted increase in the share of its planting acreage in the total planting acreage of grain crops. Fri, 01 Jan 2021 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18316 2021-01-01T00:00:00Z http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18313 Название: Формування конкурентних переваг органічної продукції Авторы: Коценко, М. С.; Kotsenko, M. Аннотация: Дисертацію присвячено розв'язанню наукової проблеми, пов'язаної з теоретичним і методичним обґрунтуванням наукових засад і розробкою практичних рекомендацій щодо формування конкурентних переваг органічної продукції. Перехід сучасних українських агропідприємств на засади органічного виробництва навіть у складних умовах сьогодення, не зважаючи на війну, енергетичну кризу та переорієнтацію економіки на воєнний лад, має поступово і невідворотно відбуватись, оскільки органічне виробництво відповідає принципам сталого розвитку, а також є невід'ємним етапом еволюції сільського господарства найбільш розвинутих країн світу. Органічне виробництво повністю відповідає парадигмі сталого розвитку, наближаючи світ до свідомого і раціонального споживання природних ресурсів, при цьому охоплюючи увесь ланцюг постачання – від підготовки земельних ділянок, безпосередньо вирощування рослин або вигодовування тварин, а також її реалізації, що дозволяє наблизитись до виконання багатьох цілей сталого розвитку, серед яких найбільш очевидними є подолання голоду, міцне здоров'я і благополуччя, відповідальне споживання і виробництво, гідна праця та економічне зростання, захист екосистем суші. Здійснюючи вихід на ринок органічної продукції, вітчизняним підприємствам необхідно налаштовуватися на досить тривалий, складний та доволі затратний процес формування конкурентних переваг продукції, що в подальшому дозволить не тільки забезпечити отримання додаткових конкурентних переваг, завоювати нові ринки, але й забезпечить досягнення глобальної мети – збереження здоров'я суспільства та раціонального використання навколишнього середовища. У теоретичному розділі дисертації систематизовано наукові погляди та узагальнено підходи до трактування змісту поняття «конкуренція» та «конкурентні переваги»; ідентифіковано основні етапи еволюції джерел конкурентних переваг, у рамках якої, окрім загальноприйнятих факторного, витратного, якісного, адаптивного, інноваційного етапів, виділено суспільноорієнтований етап, який відповідає сучасним умовам створення переваг і характерною рисою якого є безпосередня участь суспільства у процесі формування конкурентних переваг та їх управління. Питання ринкової конкуренції та формування конкурентних переваг протягом тривалого часу стояло досить гостро, про що свідчать численні підходи до визначення суті конкуренції та конкурентних переваг. На основі результатів дослідження існуючих літературних джерел здійснено морфологічний аналіз поняття суті конкурентної переваги за допомогою ключових слів: результат, показник, сукупність, характеристики, цінність, переваги, компетентність. Дослідження теорії конкуренції та конкурентних переваг дало змогу виділити основні етапи еволюції конкуренції та конкурентних переваг. Аналіз теоретичних надбань вчених-економістів дав змогу виділити такі етапи еволюції джерел конкурентних переваг: факторний, витратний, якісний, адаптивний, якісний, інноваційний. Запропоновано додати ще один етап – суспільно-орієнтований, який характеризується впливом соціуму на товаровиробництво та сферу послуг, а джерелом конкурентної переваги виступає суспільство. На формування та розвиток конкурентної переваги певною мірою впливає значна кількість внутрішніх та зовнішніх факторів. Залежності від того, в якому контексті розглядається поняття «конкурентна перевага», виділено ключові елементи щодо аналізу та пошуку джерел їх формування. Систематизація джерел формування конкурентних переваг органічної продукції та характеристика факторів впливу на них дала змогу визначити основні властивості конкурентних переваг органічної продукції, до яких віднесено: залежність від конкретних умов, які характеризують місце продукції на ринку; мінливість; динамічність; підпорядкованість певним факторам та порівняльний характер. Методика оцінки конкурентних переваг підприємства та продукції підприємства ґрунтується на аналізі основних показників діяльності підприємства, його зовнішнього середовища та зміни кон'юнктури ринку. Більшість існуючих методів оцінки конкурентних переваг продукції базується на порівнянні якісних та вартісних характеристик продукції. Така оцінка не зовсім підходить для оцінки конкурентних переваг органічної продукції, оскільки її якість уже є її перевагою, а ціна не завжди може нею виступати. У дослідженні поглиблено послідовність економічного оцінювання конкурентних переваг, яка, на відміну від інших, включає етапи визначення конкурентних переваг і позиції підприємства на ринку та розробку стратегії забезпечення конкурентоспроможності виробників органічної продукції. Основними індикаторами конкурентних переваг продукції пропонується розглядати такі показники, як собівартість продукції, рентабельність виробництва та реалізації, частка ринку та якість продукції. Запропоновано алгоритм оцінки конкурентних переваг органічної продукції, що включає наступні етапи: визначення конкурентних переваг; визначення конкурентної позиції на ринку; розробка стратегії формування конкурентних переваг та забезпечення конкурентоспроможності виробників органічної продукції. В аналітичній частині дослідження здійснено систематизацію складових інституціонального середовища виробників органічної продукції та обґрунтовано недоліки інституціонального забезпечення виробництва органічної продукції в Україні, основними з яких є відсутність регламентованої процедури моніторингу відповідності виробничих процесів встановленим вимогам, механізмів регуляції географічних меж між виробниками органічної та традиційної продукції, порядок розподілу бюджетних коштів у галузі органічного виробництва та ін. Конкурентне середовище виробництва органічної продукції залежить від низки чинників, зокрема матеріальних та нематеріальних ресурсів, певних принципів, правил та обмежень. Відносини між виробниками та переробними підприємствами, між виробниками та експортерами чи імпортерами товару, відносини між виробником та споживачем – усі вони ґрунтуються на відповідних нормах та засадах. Формування конкурентних переваг, підвищення конкурентоспроможності забезпечується правилами ведення бізнесу та принципами і обмеженнями, які діють під час виробництва органічної продукції, формуючи інститути функціонування виробників органічної продукції. Інституційне середовище вітчизняного ринку органічної продукції включає формальні інститути, неформальні інститути, санкції за невиконання норм та правил та організації (соціально-економічні та політичні). Формальні інститути є обов'язковими для виконання, оскільки входять до системи органів державної влади та закріплені в законодавчих та нормативних актах. Вони забезпечують рівні умови конкуренції та однакові права для усіх учасників ринку. Проаналізовано особливості нормативно-правового забезпечення функціонування ринку органічної продукції в Україні та виокремлено низку недоліків, які стримують розвиток органічного виробництва. Серед них: відсутність механізмів більш детальної перевірки виробників органічної продукції; положення, які б захищали виробників органічної продукції, що межують із традиційним виробництвом; відсутність положень щодо порядку розподілу та використання коштів у галузі органічного виробництва. Встановлено, що органічне виробництво в Україні розвивається досить стрімко. У ході дослідження ідентифіковано проблеми, які стримують розвиток виробників органічної продукції, основними з яких є такі: низьке споживання органічної продукції (євро на душу населення); мінімальне зростання роздрібних продажів органічної продукції; недостатня обізнаність споживачів щодо переваг органічної продукції; висока ціна на сертифікацію виробництва органічної продукції; низька купівельна спроможність населення; високі ціни на органічну продукцію; небажання виробників переходити на органічне виробництво; достатньо обмежений асортимент органічної продукції. Запропонований у першому розділі алгоритм оцінки конкурентних переваг органічної продукції дав змогу ідентифікувати основні індикатори конкурентних переваг і дозволив зробити висновки, що необхідним є відстеження наслідків і причин впливу таких факторів, як внутрішнє середовище підприємства, конкуренти та споживачі на ринку. Визначення рентабельності, собівартості та частки ринку продукції органічного виробника дало змогу оцінити конкурентні переваги органічної продукції вітчизняних виробників органічних овочів та ягід. Здійснено оцінку основних індикаторів конкурентних переваг вітчизняних виробників органічних овочів та ягід. Виявлено, що більшість аналізованих виробників мають наступні конкурентні переваги: висока рентабельність; безпечність продукції; низька собівартість; висока частка ринку. Формування стійких конкурентних переваг потребує певного часу. Органічним сільськогосподарським виробникам, враховуючи особливості середовища їх функціонування, доцільно орієнтуватися на отримання конкурентних переваг, пов'язаних зі збільшенням обсягів виробництва продукції та зниженням витрат. Така стратегія здатна оптимізувати витрати виробництва забезпечуючи виробничі потреби. У проєктній частині дослідження розроблено практичні рекомендації щодо формування конкурентоспроможності виробників органічної продукції в Україні. Дослідження результатів діяльності виробників органічної продукції з досягнення ними певних конкурентних переваг дав змогу оцінити перспективність наявних векторів розвитку вітчизняного аграрного сектору. Для визначення впливу на конкурентоспроможність підприємств органічного виробництва низки чинників запропоновано використовувати кластерний аналіз. Досліджено дані 75 підприємств, які здійснювали вихід на європейські ринки органічної продукції, за наступними чинниками: рівень диверсифікації виробництва; розширення (скорочення) окремих видів виробництва; плинність культур; приріст обсягів органічної продукції; зміна площі органічного ґрунту; зміна рівня ефективності виробництва. На основі проведеного аналізу отримано три кластери підприємств виробників органічної продукції в Україні та запропоновано стратегії, за якими може здійснюватися забезпечення та розвиток конкурентоспроможності. Перспективним напрямком для підприємств першої і третьої груп є забезпечення конкурентних переваг шляхом диференціації товару, що, на відміну від інших ринків сільськогосподарської продукції, які орієнтуються переважно на стратегію зменшення витрат, має стати основою для підприємств, які функціонують саме на ринках органічної продукції, оскільки органічна продукція вже має диференціюватися від інших подібних товарів на ринку внаслідок вищої якості, відповідності принципам сталого розвитку і зеленої економіки, відповідності здоровому способу життя, екологічності та задоволенню потреб споживачів у здоровому харчуванні. Якщо підприємство зможе диференціювати свій товар від товарів-конкурентів при виході на європейський, український або інші світові ринки, здійснюючи маркетингову підтримку, розвиток ефективної системи збуту, поступово завойовуючи репутацію надійного партнера, то це допоможе досягти успіху у довгостроковій перспективі, а також дозволить реалізовувати продукцію за ціною, що є вищою, ніж у конкурентів. Стратегію розвитку унікальної цінності товару рекомендовано використовувати виробникам, які орієнтовані на роздрібний ринок країн ЄС. Для підприємств третьої групи рекомендовано більш сміливу стратегію розвитку, яка має охоплювати збільшення обсягів сертифікованої продукції та обсягів сертифікованих земель, поряд зі скороченням типів культур, що не показали достатню ефективність, доцільно впроваджувати освоєння нових видів продукції. Також рекомендовано більш активно використовувати диверсифікацію як засіб зменшення ризиків. Досліджено особливості формування та розвитку ринку органічної продукції на ринках ЄС та США. Особливими ознаками даних ринків є: великотоварне виробництво та великий асортимент продукції органічного виробництва на полицях магазинів; державна підтримка виробників під час переходу на органічне землеробство; субсидіювання та надання пільг на кредитування; об'єднання у кластери та альянси виробників; органічна освіта. Вказані особливості можливо використовувати для розвитку органічного виробництва в Україні. Запропоновано комплекс заходів аграрної політики в межах стратегії забезпечення конкурентних переваг вітчизняної органічної продукції. Так, в інституційній площині органічного сільського господарства пропонується: створення сільськогосподарських виробничих кооперативів, що сприятиме зміцненню системи органічного виробництва та дасть можливість виробникам отримувати консультативну допомогу у процесі просування продукції; метою популяризації вітчизняної органічної продукції є розвитток маркетингової та рекламної складових органічного виробництва. Доцільно адаптувати вітчизняні нормативно-правові акти до європейських та покращити нормативно-правове законодавство, зокрема у частині фінансової підтримки органічного виробника, сертифікації продукції та географічного сусідства органічної продукції та традиційної. Проведення перекваліфікації виробників сільськогосподарської продукції коштом місцевих бюджетів з метою заохочення їх переходу на органічне виробництво. Важливе значення має розвиток торговельно-збутових ланцюгів, де запропонованими заходами є такі: укладання угод про співробітництво з нинішніми країнами-імпортерами органічної продукції з України та потенційно цікавими торговельними партнерами; підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників органічної сільгосппродукції; збільшення попиту на внутрішньому ринку органічної продукції; державна підтримка під час відкриття нових каналів експорту вітчизняної органічної продукції.; The dissertation is devoted to the solution of the scientific problem associated with the theoretical and methodological justification of scientific foundations and the development of practical recommendations for the formation of competitive advantages of organic products. The transition of modern Ukrainian agricultural enterprises to the principles of organic production, even in the difficult conditions of the present, despite the war, the energy crisis and the reorientation of the economy to the military system, should gradually and inevitably occur, since organic production complies with the principles of sustainable development, and is also an integral stage in the evolution of agriculture in the most developed countries of the world. Organic production is fully consistent with the paradigm of sustainable development, bringing the world closer to conscious and rational consumption of natural resources. while covering the entire supply chain – from the preparation of land, directly growing plants or feeding animals, as well as its implementation, which brings us closer to fulfilling many sustainable development goals, among which the most obvious are overcoming hunger, good health and well-being, responsible consumption and production, decent work and economic growth, protection of land ecosystems. When entering the market of organic products, domestic enterprises need to tune in to a rather long, complex and rather costly process of forming competitive advantages of products, which in the future will not only provide additional competitive advantages in the future, win new markets, but also ensure the achievement of the global goal – the preservation of public health and rational use of the environment. The theoretical section of the dissertation systematizes scientific views and generalizes approaches to the interpretation of the content of the concept of «competition» and «competitive advantages»; the main stages of the evolution of sources of competitive advantages are identified, within the framework of which, in addition to the generally accepted factor, cost, quality, adaptive, innovative stages, a socially oriented stage is allocated, which corresponds to modern conditions for creating advantages and the characteristic feature of which is the direct participation of society in the process of forming competitive advantages and their management. The issue of market competition and the formation of competitive advantages for a long time was quite acute, as evidenced by numerous approaches to determining the essence of competition and competitive advantages. A study of existing literary sources, on the basis of which it was possible to carry out a morphological analysis of the concept of the essence of competitive advantage with the help of keywords: result, indicator, totality, characteristics, value, advantages, competence. The study of the theory of competition and competitive advantages made it possible to distinguish the main stages of the evolution of competition and competitive advantages. Analysis of theoretical achievements of scientistseconomists, made it possible to identify the following stages of evolution of sources of competitive advantages: factor, cost, quality, adaptive, quality, innovative. We propose to add another stage – socially oriented, which is characterized by the influence of society on commodity production and services, and the source of competitive advantage is society. The formation and development of competitive advantage is to some extent influenced by a significant number of internal and external factors. Depending on the context in which the concept of «competitive advantage» is considered, it is possible to distinguish key elements regarding the analysis and search for sources of their formation. Systematization of sources of formation of competitive advantages of organic products and characterization of factors of influence on them, made it possible to determine the main properties of competitive advantages of organic products: dependence on specific conditions that characterize the place of products on the market; variability; dynamism; subordination to certain factors and comparative nature. The method of assessing the competitive advantages of the enterprise and the products of the enterprise is based on the analysis of the main indicators of the enterprise, its external environment and changes in market conditions. Most of the existing methods for assessing the competitive advantages of products are based on comparing the quality and cost characteristics of products. Such an assessment is not quite suitable for assessing the competitive advantages of organic products, since its quality is already its advantage, and the price can't always act as it. The study improves the sequence of economic evaluation of competitive advantages, which, unlike others, includes the stages of determining the competitive advantages and position of the enterprise in the market and developing a strategy for ensuring the competitiveness of organic producers. The main indicators of competitive advantages of products are proposed to consider the following indicators: cost of production, profitability of production and sales, market share and product quality. An algorithm for assessing the competitive advantages of organic products has been proposed, which includes the following stages: determination of competitive advantages, determination of a competitive position in the market and development of a strategy for the formation of competitive advantages and ensuring the competitiveness of producers of organic products. The analytical part of the study systematizes the components of the institutional environment of organic producers and substantiates the shortcomings of institutional support for the production of organic products in Ukraine, the main ones being the lack of a regulated procedure for monitoring the compliance of production processes with the relevant established requirements, mechanisms for regulating geographical boundaries between producers of organic and traditional products, the procedure for distributing budget funds in the field of organic production, etc. The competitive environment of organic production depends not only on material and intangible resources, but also on certain principles, rules and restrictions. Relations between producers and processing enterprises, between producers and exporters or importers of goods, relations between producer and consumer – all of them are based to some extent on certain principles and norms. Such business rules, principles and restrictions that operate in production form the institutions for ensuring the functioning of producers of organic products and ensure the formation of competitive advantages and increase its competitiveness. The institutional environment of the domestic market of organic products includes formal institutions, informal institutions, sanctions for non-compliance with norms and rules) and organizations (socio-economic and political). Formal institutions are provided by a system of state authorities and are enshrined in legislative and regulatory acts. Such institutions are mandatory for all market participants and provide equal conditions for competition. The second section analyzes the features of regulatory and legal support for the functioning of the market of organic products in Ukraine, and identifies a number of shortcomings that hinder the development of organic production. Among them: the lack of mechanisms for more detailed verification of producers of organic products; provisions that would protect organic producers bordering on traditional production; lack of provisions on the distribution and use of funds in the field of organic production. Organic production in Ukraine is developing quite rapidly. The study substantiated the problems that hinder the development of organic producers, the main of which are: low consumption of organic products (available per capita), minimal growth in retail sales of organic products, lack of consumer awareness of the benefits of organic products, high price for certification of organic production, low purchasing power of the population, high prices for organic products, reluctance of producers to switch to organic production, rather limited range of organic products. The algorithm for assessing the competitive advantages of organic products proposed in the first section made it possible to identify the main indicators of competitive ones and made it possible to draw conclusions that it is necessary to track the consequences and causes of the influence of factors such as the internal environment of the enterprise, competitors and consumers in the market. Determination of profitability, cost price and market share of products of organic producer made it possible to assess the competitive advantages of organic products of domestic producers of organic vegetables and fruits. The main indicators of competitive advantages of domestic producers of organic vegetables and berries have been evaluated. Most of the analyzed manufacturers from manufacturers have the following competitive advantages: high profitability, product safety, low cost and high market share. The formation of stable competitive advantages takes some time. The efforts of economic entities that did not provide a positive economic effect in the current year may be an element of a competitive strategy that will manifest itself in the future. This requires the continuation of the study of the features of the formation of competitive advantages and in the future, manufacturers need to develop strategies to ensure the competitiveness of products to meet the needs of the domestic market and enter the world market. Organic agricultural producers, based on the characteristics of the environment of their functioning, it is advisable to focus on obtaining competitive advantages associated with lower costs and increased production volumes. Such a competitive strategy involves optimizing costs at the level necessary to fully meet production needs, and constant monitoring of costs. The project part of the study developed practical recommendations for the formation of competitiveness of organic producers in Ukraine. The study of the results of the activity of organic producers to achieve certain competitive advantages allows us to assess the prospects of the existing vectors of development of the domestic agricultural sector. To determine the impact on the competitiveness of enterprises of organic production of a number of factors, it is proposed to use cluster analysis. The data of 75 enterprises that have entered the European markets of organic products are investigated by the following factors: the level of diversification of production; expansion (reduction) of certain types of production; yield of crops; increase in the volume of organic products; change in the area of organic soil; change in the level of production efficiency. Based on the analysis, it was possible to obtain three clusters of organic producers in Ukraine and proposed strategies for ensuring and developing competitiveness. A promising direction for enterprises of the first and third groups is to ensure competitive advantages by differentiating goods, which, unlike other agricultural markets, which are focused mainly on a cost reduction strategy, should become the basis for enterprises operating precisely on organic markets. Since organic products already have to differentiate from other similar products on the market due to higher quality, compliance with the principles of sustainable development and green economy, compliance with healthy lifestyles, environmental friendliness and satisfaction of consumer needs in healthy nutrition. If the company is able to differentiate its goods from competing goods when entering the European, Ukrainian or other world markets, providing marketing support, developing an effective sales system, gradually gaining a reputation as a reliable partner, this will help to succeed in the long term, and will also allow to sell products at a price that is higher than that of competitors. The strategy of developing the unique value of the goods is recommended to be used by manufacturers who are focused on the retail market of the EU countries. For enterprises of the third group, a bolder development strategy should be recommended, which should cover an increase in the volume of certified products and the volume of certified lands, along with a reduction in the types of crops that have not shown sufficient efficiency, it is advisable to introduce the development of new types of products, and it is also recommended to more actively use diversification as a means of reducing risks. The features of the formation and development of the market of organic products in the EU and US markets are investigated. Special features of these markets are: large-scale production and a large range of organic products on store shelves; state support for producers during the transition to organic farming; subsidization and provision of benefits for lending; merging into clusters and alliances of producers and organic education. These features can be used for the development of organic production in Ukraine. A set of measures of agrarian policy within the strategy of ensuring the competitive advantages of domestic organic products is proposed. Thus, in the institutional plane of organic agriculture, we offer: the creation of agricultural production cooperatives that will strengthen the system of organic production and enable producers to receive advisory assistance on ways and means of marketing products; to promote domestic organic products to develop the marketing and advertising component of promoting organic production. It is advisable to adapt domestic regulations to European and improve regulatory legislation, namely in terms of financial support for the organic producer, certification of products and geographical neighborhood of organic products and traditional. Retraining of agricultural producers at the expense of local budgets in order to encourage their transition to organic production. Of great importance is the development of trade and sales chains, where the proposed measures are: the conclusion of cooperation agreements with the current importing countries of organic products from Ukraine and potentially interesting trading partners; increasing the competitiveness of domestic producers of organic agricultural products; increased demand in the domestic market of organic products; state support in opening new export routes for domestic organic products. Sun, 01 Jan 2023 00:00:00 GMT http://ir.polissiauniver.edu.ua/handle/123456789/18313 2023-01-01T00:00:00Z