Особливості резилієнтності педагогічних працівників в умовах війни

Abstract

У дослідженні розкрито теоретичні, методологічні та емпіричні аспекти проблеми резильєнтності педагогічних працівників у воєнний період. Проаналізовано еволюцію наукових підходів до вивчення феномену резильєнтності – від праць Е. Вернер до сучасних системних моделей. Визначено, що резильєнтність є динамічною характеристикою, яка формується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів: емоційної стабільності, соціальної підтримки, професійного досвіду та саморегуляції. Теоретична модель резильєнтності педагогічних працівників у воєнний період побудована на трьох рівнях – внутрішньоособистісному, міжособистісному та зовнішньоорганізаційному, що відображає системну взаємодію особистісних ресурсів і соціального середовища. Емпіричне дослідження на вибірці з 50 педагогів дошкільних закладів Житомирщини реалізовано з використанням Шкали резильєнтності Коннора-Девідсона, Опитувальника професійної життєстійкості О. Кокуна, Шкали тривоги Гамільтона, Індексу благополуччя ВООЗ та авторської анкети. Результати показали, що більшість педагогів мають низький рівень резильєнтності та високий рівень тривожності, що свідчить про значне емоційне виснаження. Виявлено важливу роль соціальної підтримки як чинника, що знижує вплив стресу та сприяє адаптації. На основі отриманих даних розроблено практичні рекомендації для підвищення психологічної стійкості педагогів через розвиток емоційної саморегуляції, майндфулнес-практик і підтримку в професійному середовищі.

The study reveals the theoretical, methodological, and empirical aspects of the problem of resilience among educational workers during wartime. The evolution of scientific approaches to studying the phenomenon of resilience is analyzed – from the works of E. Werner to modern systemic models. It is determined that resilience is a dynamic characteristic formed under the influence of external and internal factors such as emotional stability, social support, professional experience, and self-regulation. The theoretical model of teachers’ resilience in wartime is based on three levels – intrapersonal, interpersonal, and organizational-external – which reflect the systemic interaction of personal resources and the social environment. The empirical study, conducted on a sample of 50 preschool teachers from Zhytomyr region, employed the Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC), O. Kokun’s Professional Hardiness Questionnaire, the Hamilton Anxiety Scale, the WHO Well-Being Index, and an author-designed questionnaire. The results showed that the majority of teachers demonstrate a low level of resilience and a high level of anxiety, indicating significant emotional exhaustion. The crucial role of social support was identified as a factor that reduces stress impact and promotes adaptation. Based on the obtained data, practical recommendations were developed to enhance teachers’ psychological resilience through the development of emotional self-regulation, mindfulness practices, and professional support systems.