Вплив обробітків грунту на забур'яненість посівів пшениці озимої в умовах Полісся України

Abstract

Вагомим обмежувальним фактором вирощування високих врожаїв пшениці озимої є рівень забур’яненості посівів. У контролі забур’яненості агрофітоценозів значну роль відіграє система основного обробітку ґрунту з урахуванням біологічних особливостей культури та сегетальної рослинності, попередників, погодних умов. Метою досліджень було вивчення кількісного та видового складу бур’янової синузії пшениці озимої залежно від основного обробітку ґрунту. У довготривалому стаціонарному досліді досліджено вплив основного обробітку ґрунту на забур’яненість агрофітоценозу залежно від стадій розвитку пшениці озимої за шкалою ВВСН. У середньому за роки досліджень найбільшу кількість бур’янів у агрофітоценозі пшениці озимої (52,7– 81,4 шт./м2) спостерігали у фазі виходу в трубку залежно від способу обробітку ґрунту. Проведення плоскорізного рихлення та дискування призводить до збільшення забур’яненості агрофітоценозу пшениці озимої на 30,2–40,6 % відповідно порівняно з оранкою. За різноглибинного обробітку ґрунту кількість сегетальної рослинності у посівах пшениці озимої зростає на 54,4 % порівняно з полицевим обробітком. Встановлено зміну видового складу сегетального компоненту агрофітоценозу пшениці озимої у фазі виходу в трубку (ВВСН 31–39) залежно від способу основного обробітку ґрунту. Виявлено 9 видів однорічних бур’янів, що представлені чотирма біологічними групами: ярі ранні – Chenopodium album L.; ярі пізні – Setaria glauca L., Amaranthus retroflexus L.; зимуючі – Centaurea cyanus L., Matricaria perforata Merat.; озимі – Bromus secalinus L. та Apera spic-aventi L. Серед багаторічних бур’янів були поширені коренепаросткові види – Convolvulus arvensis L. та Sonchus arvensis L. У структурі бур’янового угрупування домінуючими видами були Bromus secalinus L. (20–22 %) та Apera spic-aventi L (40–47 %).

A considerable limiting factor in growing high yields of winter wheat is the level of crops weediness. The system of prime tillage based on the crop biological peculiarities and segetal vegetation, preceding crops, as well as weather conditions plays a significant role in controlling the weediness of agrophytocenoses. The research was aimed at studying the quantitative and species composition of weed synusia of winter wheat depending on the main tillage. A long-term stationary experiment investigated into the influence of the main tillage on the weediness of the agrophytocenosis depending on stages of the development of winter wheat on BBCH scale. Over the years of the study, the largest number of weeds in the agrophytocenosis of winter wheat (52.7–81.4 pcs/m2) was observed in the main sprout phase, depending on the method of tillage. Ripping with a blade cultivator as well as disc plowing lead to an increase in weediness of agrophytocenosis of winter wheat by 30.2–40.6 %, respectively, compared to ploughing. With a not uniform depth ploughing, the amount of segetal vegetation in winter wheat crops increases by 54.4% compared to the soil cultivation by means of different ploughs. The change in the species composition of the segetal component of the agrophytocenosis of winter wheat in the main sprout phase (BBCH 31–39) depending on the method of basic tillage has been observed. Nine species of annual weeds identified were represented by four biological groups: early spring weeds – Chenopodium album L.; late spring weeds – Setaria glauca L., Amaranthus retroflexus L.; wintering – Centaurea cyanus L., Matricaria perforata Merat.; winter – Bromus secalinus L. and Apera spic-aventi L. Among the perennial weeds, root species such as Convolvulus arvensis L. and Sonchus arvensis L. were widespread. The dominant species in the structure of the weed group were Bromus secalinus L. (20–22 %) and Apera spic-aventi L (40–47 %).

Весомым ограничивающим фактором выращивания высоких урожаев озимой пшеницы является уровень засоренности посевов. В контроле засоренности агрофитоценозов значительную роль играет система основной обработки почвы с учетом биологических особенностей культуры и сегетальной растительности, предшественников, погодных условий. Целью исследований было изучение количественного и видового состава сорной синузии пшеницы озимой в зависимости от основной обработки почвы. В длительном стационарном опыте исследовано влияние основной обработки почвы на засоренность агрофитоценозов в зависимости от стадий развития пшеницы озимой по шкале ВВСН. В среднем за годы исследований наибольшее количество сорняков в агрофитоценозе озимой пшеницы (52,7- 81,4 шт. / М2) наблюдали в фазе выхода в трубку в зависимости от способа обработки почвы. Проведение плоскоризного рыхления и дискования приводит к увеличению засоренности агрофитоценозов озимой пшеницы на 30,2-40,6% соответственно по сравнению со вспашкой. По разноглубинной обработке количество сегетальной растительности в посевах озимой пшеницы возрастает на 54,4% по сравнению с полицевой обработкой. Установлено изменение видового состава сегетального компонента агрофитоценоза озимой пшеницы в фазе выхода в трубку (ВВСН 31-39) в зависимости от способа основной обработки почвы. Выявлено 9 видов однолетних сорняков, представленных четырьмя биологическими группами: яровые ранние - Chenopodium album L .; яровые поздние - Setaria glauca L., Amaranthus retroflexus L .; зимующие - Centaurea cyanus L., Matricaria perforata Merat .; озимые - Bromus secalinus L. и Apera spic-aventi L. Среди многолетних сорняков были распространены коренепаростковые виды - Convolvulus arvensis L. и Sonchus arvensis L. В структуре сорных группировок доминирующими видами были Bromus secalinus L. (20-22% ) и Apera spic-aventi L (40-47%).