Особливості остеосинтезу плечової кістки у дрібних тварин в залежності від характеру перелому

Abstract

Робота присвячена вивченню поширення, діагностики та лікування переломів плечової кістки у собак. Дослідження були проведені протягом 2020 – 2022 років на базі ветеринарної клініки «Зоолюкс» м. Бровари. Аналізуючи результати досліджень, потрібно зазначити що переломи плечової кістки у собак займають вагоме місце серед іншої ортопедичної патології. В етіології цих переломів цих переломів у більшості випадків є дорожньо – транспортні пригоди, вогнепальні поранення та падіння з висоти тощо. По лінії зламу на першому місці були діафізарні переломи і становили 70%, епіфізарні становили 20%, а переломи виростків займали трете місце і становили лише 10 % переломів. Переломи виростка плечової кістки у переважно реєструвались у малих порід собак. У великих порід собак переломи виростків зустрічалися рідко, а основним чинником їх виникнення були стрибки з висоти. При виконанні остеосинтезу виростків плечової кістки потрібно дотримуватись дуже ретельної репозиції уламків для відновлення оптимальної роботи суглобів. При надвиросткових та виросткових переломах плечової кістки, на нашу думку, є комбінований остеосинтез який передбачає застосування спиць Кіршнера та спонгінозних гвинтів. При виконанні остеосинтезу діафізарних переломів плечової кістки оптимальним варіантом є застосування інтрамедулярного остеосинтезу та засобів зовнішньої фіксації.

The paper is devoted to the study of the spread, diagnosis and treatment of humerus fractures in dogs. The research was conducted during 2020-2022 on the basis of the veterinary clinic "Zoolux" in Brovary. Analyzing the results of research, it should be noted that fractures of the humerus in dogs occupy a significant place among other orthopedic pathologies. In the etiology of these fractures, these fractures in most cases are road accidents, gunshot wounds and falls from a height, etc. Along the fracture line, diaphyseal fractures were in the first place and accounted for 70%, epiphyseal fractures accounted for 20%, and condyle fractures occupied the third place and accounted for only 10% of fractures. Fractures of the condyle of the humerus were mainly recorded in small breeds of dogs. In large breeds of dogs, condyle fractures were rare, and the main factor in their occurrence was jumping from a height. When performing osteosynthesis of the condyles of the humerus, it is necessary to observe a very careful reposition of fragments to restore optimal joint function. In epicondyle and condyle fractures of the humerus, in our opinion, there is a combined osteosynthesis that involves the use of Kirschner spokes and spongiform screws. When performing osteosynthesis of diaphyseal fractures of the humerus, the best option is to use intramedullary osteosynthesis and external fixation devices.