Емоційний інтелект державного службовця як фактор ефективних публічних комунікацій та управлінської взаємодії

Abstract

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз емоційного інтелекту як важливого чинника професійної ефективності державного службовця. Обґрунтовано, що в умовах трансформаційних процесів у сфері публічного управління та зростаючих суспільних очікувань щодо якості публічних послуг особистісні характеристики службовця, зокрема рівень його емоційного інтелекту, набувають особливого значення. Розкрито сутність емоційного інтелекту як інтегральної структури, що поєднує когнітивні здібності та емоційно-вольові риси, необхідні для ефективної комунікативної та управлінської взаємодії. Акцентовано на тому, що саме емоційна саморегуляція, емпатія, здатність розпізнавати емоції інших і налагоджувати конструктивні відносини з громадськістю є ключовими компонентами успішної діяльності службовця в системі публічного адміністрування. Проаналізовано основні теоретичні моделі емоційного інтелекту: модель здібностей, модель рис, змішану модель та інтегрований підхід, кожен з яких репрезентує специфічне бачення структури та механізмів дії цього феномену. Висвітлено практичну значущість розвитку емоційного інтелекту як елементу професійної компетентності державного службовця в контексті зростання комунікаційного навантаження, інформаційної відкритості органів влади та необхідності ефективної взаємодії з різними соціальними групами. Доведено, що розвинений емоційний інтелект сприяє підвищенню якості публічних комунікацій, стресостійкості, здатності до вирішення конфліктів, налагодження діалогу з громадськістю та зміцнення довіри до державних інституцій. Наголошено на доцільності інтеграції елементів емоційної компетентності у програми професійного навчання публічних службовців.

The article provides a comprehensive theoretical analysis of emotional intelligence as an important factor in the professional efficiency of a civil servant. It is substantiated that in the context of transformational processes in the field of public administration and growing public expectations regarding the quality of public services, personal characteristics of an employee, in particular the level of his/her emotional intelligence, are of particular importance. The article reveals the essence of emotional intelligence as an integral structure that combines cognitive abilities and emotional and volitional traits necessary for effective communication and managerial interaction. It is emphasized that emotional self-regulation, empathy, the ability to recognize the emotions of others and establish constructive relations with the public are key components of the successful activity of an employee in the public administration system. The author analyses the main theoretical models of emotional intelligence: the model of abilities, the model of traits, the mixed model and the integrated approach, each of which represents a specific vision of the structure and mechanisms of this phenomenon. The practical significance of developing emotional intelligence as an element of professional competence of a civil servant in the context of increasing communication load, information openness of public authorities and the need for effective interaction with various social groups is highlighted. It is proved that developed emotional intelligence contributes to improving the quality of public communications, stress resistance, ability to resolve conflicts, establish a dialogue with the public and strengthen trust in public institutions. The author emphasizes the expediency of integrating elements of emotional competence into professional training programming for public servants.