Соціально-психологічні чинники резильєнтності медичних працівників в умовах війни

Abstract

У кваліфікаційній роботі розкрито соціально-психологічні чинники резильєнтності медичних працівників, що визначають їхню здатність ефективно адаптуватися до стресогенних умов професійної діяльності. У першому розділі проаналізовано теоретичні засади досліджуваного феномену: уточнено поняття «резильєнтність» у сучасній психології, висвітлено специфіку стресогенності умов праці медичних працівників та запропоновано теоретичну модель соціально-психологічних чинників, що зумовлюють розвиток резильєнтності у даної професійної групи. Другий розділ присвячено організації та проведенню емпіричного дослідження. Описано підібраний інструментарій для вивчення індивідуально-психологічних і соціально-психологічних особливостей медичних працівників, етапи збору даних та характеристики вибірки. На основі аналізу отриманих результатів визначено провідні кореляти резильєнтності, серед яких особистісна стійкість, емоційна саморегуляція, соціальна підтримка, міжособистісна взаємодія в колективі та професійна ідентичність. У третьому розділі розроблено та апробовано програму розвитку резильєнтності медичних працівників. На основі аналізу міжнародного досвіду запропоновано 21-денну комплексну програму підтримки, яка поєднує психоемоційні, комунікативні, організаційні та освітні заходи, що сприяють формуванню як індивідуальних, так і колективних ресурсів стійкості. Експериментальна перевірка ефективності програми підтвердила зростання рівня резильєнтності та покращення психологічного благополуччя учасників. У висновках підсумовано результати дослідження, визначено теоретичне та практичне значення роботи для психологічного супроводу медичних працівників у кризових та стресових умовах. Матеріали дослідження можуть бути використані у діяльності психологів, керівників медичних установ, а також у системі післядипломної освіти медичних працівників.

The qualification thesis explores the social and psychological factors of medical workers’ resilience that determine their ability to effectively adapt to stressogenic conditions of professional activity. The first chapter analyzes the theoretical foundations of the studied phenomenon: the concept of “resilience” in modern psychology is clarified, the specifics of stressogenic factors in the professional environment of medical workers are outlined, and a theoretical model of social and psychological factors contributing to the development of resilience in this professional group is proposed. The second chapter focuses on the organization and implementation of the empirical study. It describes the selected methodological tools for examining the individual and socio-psychological characteristics of medical workers, the stages of data collection, and the characteristics of the sample. Based on the analysis of the obtained results, the key correlates of resilience were identified, including personal hardiness, emotional self-regulation, social support, interpersonal interaction within the team, and professional identity. The third chapter presents the development and testing of a resilience enhancement program for medical workers. Drawing on an analysis of international experience, a 21-day comprehensive support program was designed, integrating psycho-emotional, communicative, organizational, and educational components aimed at strengthening both individual and collective resilience resources. The experimental verification of the program’s effectiveness confirmed an increase in the level of resilience and improvement of participants’ psychological well-being. The conclusions summarize the research outcomes and determine the theoretical and practical significance of the study for psychological support of medical workers under crisis and stressful conditions. The results of the research can be applied in the professional activities of psychologists, healthcare managers, and in the system of postgraduate education for medical personnel.